розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_1та ОСОБА_2до товариства з обмеженою відповідальністю агрооб'єднання фермерських господарств (далі - ТОВ АФГ) "Еліта" про дострокове розірвання договорів оренди земельних часток (паїв) та за зустрічним позовом ТОВ АФГ "Еліта" до ОСОБА_1, ОСОБА_2про спонукання до виконання умов договорів оренди земельних часток (паїв),

в с т а н о в и л а:

У січні 2005 року ОСОБА_1, а в лютому 2005 року ОСОБА_2, звернувшись до суду з указаними позовами, просили розірвати договори оренди земельних часток (паїв), які були укладені 24 грудня 2002 року між ними та відповідачем.

Зазначали, що 10 жовтня 2003 року вони отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею по 2,99 га, договори оренди землі після цього не переукладали, а звернулися до товариства із заявами про розірвання договорів, оскільки мали намір розширити своє підсобне господарство, але їм відповідач відмовив.

ТОВ АФГ "Еліта" подало до суду зустрічну позовну заяву про спонукання до виконання умов договорів оренди земельних часток (паїв), мотивуючи тим, що договори оренди укладалися добровільно, вони (товариство) понесли витрати щодо приведення площ у належний стан, орендну плату виплачують своєчасно та в повному обсязі.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 грудня 2006 року, у задоволенні позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ТОВ АФГ "Еліта" задоволено та визнано дійсними договори оренди земельних ділянок.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, відмовляючи в позовах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і задовольняючи зустрічний позов товариства, виходив із того, що позивачі після отримання державних актів на земельні ділянки повинні були переукласти договори оренди з предметом нового договору - виділеними в натурі земельними ділянками.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений договір оренди земельних часток (паїв). У жовтні 2003 року позивачі отримали державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, унаслідок чого змінився предмет зобов'язання за договорами оренди, а відтак - і суттєві умови виконання зобов'язань.

Оренда земельної частки (паю) та земельної ділянки за предметом є суттєво різними відносинами. У випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо прав на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом.

Після виділення земельної ділянки в натурі змінюється предмет спору й земельна частка з ідеальної частки стає реальною земельною ділянкою.

У зв'язку з цим сторони повинні були привести договірні відносини в належний стан відповідно до вимог Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (161-14) .

Після одержання державного акта на право приватної власності на землю та виділення земельної ділянки в натурі згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5 (z0101-00) , зобов'язання сторін за укладеним договором припиняється відповідно до чинного законодавства.

Оскільки новий договір між сторонами не укладався, позивачі як власники земельних ділянок мають право на укладення договорів оренди, але не зобов'язані це робити. Користування відповідачем земельними ділянками порушує їхнє право власності на земельні ділянки.

Ухвалюючи рішення, суд правильно дійшов висновку про те, що з моменту отримання державних актів сторони повинні були привести свої договірні відносини в належний стан, однак неправильно застосував положення ст. 651 ЦК України (435-15) щодо підстав зміни або розірвання договору.

Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, не звернув уваги на допущені недоліки.

Оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 7 грудня 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.