У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Григор'євої Л.I., Данчука В.Г.,
Барсукової В.М., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1, ОСОБА_2до ОСОБА_3, ОСОБА_4про стягнення грошової
компенсації вартості нерухомого майна в спільній частковій
власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2на рішення
Славутицького міського суду Київської області від 29 серпня 2007
року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26
листопада 2007 року,
встановила:
У травні 2007 року позивачі звернулися в суд із зазначеним
позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про
право власності на житло від 26 січня 1998 року ОСОБА_1.,
ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. є співвласниками квартириАДРЕСА_1
Посилаючись на те, що відповідачі чинять перешкоди в
користуванні ними вказаною квартирою та відмовляються від її
продажу з компенсацією вартості часток позивачів, просили стягнути
з відповідачів по 40 691 грн. 25 коп. грошової компенсації
вартості належних їм часток кожному, а також судові витрати та
витрати з проведення оцінки квартири.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 29
серпня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Київської області від 26 листопада 2007 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1., ОСОБА_2. відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1., ОСОБА_2. в
рівних частках 500 грн. судових витрат на користь ОСОБА_3. та 500
грн. судових витрат на користь ОСОБА_4.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
ОСОБА_1., ОСОБА_2. просять скасувати рішення Славутицького
міського суду Київської області від 29 серпня 2007 року, ухвалу
апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2007 року та
ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування
судами норм матеріального права й порушення норм процесуального
права.
Судами встановлено, що сторони у справі є співвласниками
чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1. Кожному з них відповідно до
свідоцтва про право власності на житло від 26 січня 1998 року та
рішення Славутицького міського суду від 18 січня 2006 року
належить право власності на 1/4 частину спірної квартири. (а.с.
12, 14, 19). Право власності зареєстровано 8 грудня 1998 року в
Славутському МБТI за № 444/3.
Рішенням Славутицького міського суду від 18 січня 2006 року
встановлено порядок користування спірною квартирою, на підставі
якого кожною зі сторін укладені окремі договори про надання
житлово-комунальних послуг.
Однак, як установлено судом, позивачі в спірній квартирі не
проживають, а зареєстровані й проживають у жилому будинкуАДРЕСА_2,
придбаному ОСОБА_2. за договором купівлі-продажу від 6 червня 2001
року, щодо якого ОСОБА_3. заявлені вимоги до позивача, шлюб з яким
розірвано 21 січня 2006 року (а.с. 20, 21, 70, 81-зв., 94).
Пропозиція позивачів від 12 квітня 2007 року стосовно
варіантів припинення права спільної часткової власності сторін на
спірне жиле приміщення відповідачами відхилена (а.с. 21-23).
Заявляючи на підставі ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 183 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
вимоги про виділ у натурі своїх часток із майна, що є в
спільній частковій власності сторін шляхом одержання від
відповідачів грошової компенсації вартості своїх часток, позивачі
посилалися на те, що в спірній квартирі, яка є неподільною, вони
не проживають, забезпечені іншою жилою площею в будинку, що
розташований у м. Мені, який потребує ремонту, на час якого вони
змушені орендувати житло та нести додаткові витрати.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з
яким погодився апеляційний суд, виходили з відсутності підстав для
його задоволення, оскільки відповідачі не бажають і не мають
матеріальної можливості набути право власності на частки
позивачів, зустрічних вимог про припинення права позивачів на
частку в спірній квартирі не заявляли, у той час як, на думку
суду, з аналізу норм ст. ст. 364, 365 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
випливає висновок, що присудження грошової компенсації особі, яка
бажає виділу за її частку в спільному майні, можливе лише за
взаємною згодою всіх співвласників.
Однак із таким висновком погодитися не можна, оскільки суди
дійшли їх із неправильним застосуванням норм матеріального права й
порушенням норм процесуального права.
У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
ст. ст. 319, 358 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
всі
громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються
рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права
спільної часткової власності.
Виходячи з цих положень правовий режим спільної часткової
власності визначається главою 26 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і
розпорядження частково власністю здійснюється за згодою всіх
співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом.
Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні
зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кожен із
співвласників спільної часткової власності має право на виділ у
натурі частки, що є у спільній частковій власності.
За неможливості такого виділу у зв'язку з неподільністю речі
(ч. 2 ст. 183 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) співвласник, який бажає
виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової
або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Виходячи з аналізу зазначеної норми у взаємозв'язку з
положеннями
ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.
ст. 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
слід дійти
висновку, що передбачене частиною другою цієї норми право
співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання
грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене
іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що
виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників
сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з
дійсної вартості майна на час розгляду судом справи.
При цьому зазначеною нормою передбачено, що обов'язковою
умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника,
який заявив вимоги про виділ частки, і не передбачається
обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не
ставиться право співвласника на виділ у залежність від згоди інших
співвласників і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє
право на виділ.
Обмежуючи право позивачів на виділ частки зі спільного майна
та виходячи при цьому з інтересів відповідачів (їх матеріального
забезпечення й стану здоров'я), суд залишив поза увагою та оцінкою
доводи позивачів, які є інвалідами, надані ними докази щодо
неможливості спільного використання спірної квартири, факту
проживання в іншому населеному пункті та факту відмови
відповідачів вирішити питання про припинення права спільної
часткової власності в будь-який із трьох запропонованих позивачами
способів, і не звернув увагу, що правовий режим спільної часткової
власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє
обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Крім того, аналізуючи в поєднанні положення ст. ст. 364 і 365
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, суд першої інстанції дійшов помилкового
висновку про необхідність обов'язкової взаємної згоди сторін на
присудження грошової компенсації співвласнику, що виділяється,
оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини: першою з
них регулюється питання припинення спільної часткової власності на
вимогу власника, що бажає реалізувати право на виділ своєї частки;
іншою ж нормою регулюються правовідносини щодо припинення на
вимогу інших співвласників майна права особи на частку в спільній
власності за відсутності на це її згоди й бажання.
Судами відмінності зазначених правових норм та їх
спрямованість і зміст не враховані; безпідставно застосована до
правовідносин сторін норма ст. 365 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а при
застосуванні ч. 2 ст. 364 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
неправильно
витлумачені положення цієї норми, що призвело до неправильного її
застосування й ухвалення незаконного судового рішення.
Допущені судом порушення не були усунені судом апеляційної
інстанції.
Оскільки при вирішенні спору всупереч вимогам ст. ст. 212-214
ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
судом не з'ясована та не встановлена
вартість частки позивачів у спірному майні на час вирішення спору,
судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на
новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до чч. 2, 3 ст.
338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2задовольнити частково.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 29
серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від
26 листопада 2007 року скасувати, передати справу на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: Л.I. Григор'єва
В.М. Барсукова
В.Г. Данчук
В.Й. Косенко