У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Григор'євої Л.I., Барсукової В.М.,
Данчука В.Г., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1, ОСОБА_2до ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки, за
касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2на рішення Хустського районного
суду Закарпатської області від 30 листопада 2006 року та ухвалу
апеляційного суду Закарпатської області від 30 травня 2007 року,
встановила:
У липні 2005 року позивачі звернулися в суд із зазначеним
позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Хустського районного
суду Закарпатської області від 23 липня 1993 року здійснено поділ
земельної ділянки, яка знаходиться за адресою:АДРЕСА_1, між ними
та відповідачкою як співвласниками жилого будинку, розташованого
на вказаній земельній ділянці.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3. не має підстав для володіння
земельною ділянкою біля вказаного будинку, оскільки вони є
співвласниками цього будинку, змінивши в судовому засіданні
позовні вимоги, позивачі просили залишити у власності відповідачки
частину земельної ділянки площею 0,0188 га, на якій розташована
зведена нею будівля, та частину земельної ділянки біля неї, а іншу
частину земельної ділянки - ріллю площею 0,0141 га - вилучити з
користування ОСОБА_3. і повернути їм.
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від
30 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного
суду Закарпатської області від 30 травня 2007 року, у задоволенні
позову ОСОБА_1., ОСОБА_2. відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
ОСОБА_1., ОСОБА_2. просять скасувати рішення Хустського районного
суду Закарпатської області від 30 листопада 2006 року, ухвалу
апеляційного суду Закарпатської області від 30 травня 2007 року та
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права й порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що рішенням Хустської міської ради народних
депутатів № 361 від 28 вересня 1979 року позивачу ОСОБА_1надана
земельна ділянка площею 0,06 га на АДРЕСА_2 для індивідуального
будівництва й обслуговування жилого будинку (а.с. 39).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на
нерухоме майно, здійсненої 28 серпня 2006 року на підставі рішення
Хустського районного суду від 13 червня 1990 року будинокАДРЕСА_2
., належить на праві власності ОСОБА_1і ОСОБА_2. у рівних частках.
(а.с. 43).
Судами також установлено, що між ОСОБА_1., його дружиною,
ОСОБА_2., та сестрою позивача, ОСОБА_3., з 1990 року існував спір
про право на жилий будинок і користування земельною ділянкою.
Ухваленим 28 січня 1991 року Хустським районним судом
рішенням право власності на спірний будинок було визнано за
ОСОБА_1. і ОСОБА_2. по 1/4 частині, а за його сестрою - ОСОБА_3. -
1/2 частина будинку (а.с. 17 зв.).
На підставі зазначеного рішення рішенням Хустського районного
суду від 23 липня 1993 року між сторонами згідно з їхніми частками
в жилому будинку здійснено поділ спірної земельної ділянки,
відповідно до якого в користування кожної зі сторін виділено
земельну ділянку площею 0,0385 га; земельна ділянка під будинком
площею 0,009 га залишено в спільному користуванні сторін.
16 серпня 1994 року рішення суду від 28 січня 1991 року, яким
за ОСОБА_3. визнано право власності на 1/2 частину будинку, було
скасовано й новим рішенням Тячівського районного суду від 18
грудня 2001 року, яке набрало чинності 18 січня 2002 року,
ОСОБА_3. відмовлено у визнанні за нею права власності на частину
жилого будинку (а.с. 4-6).
Заяву ОСОБА_1., ОСОБА_2. про перегляд у зв'язку з
нововиявленими обставинами рішення суду від 23 липня 1993 року про
встановлення порядку користування земельною ділянкою залишено без
розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. (а.с. 16).
Звертаючись до суду з позовом про повернення з користування
ОСОБА_3. частини земельної ділянки площею 0,0141 га (яка
знаходиться під ріллею), із залишенням у її користуванні земельної
ділянки площею 0,0188 га, що знаходиться під зведеною нею будовою
та двором із виходом на АДРЕСА_1 позивачі посилались на те, що
підстави, на яких відповідачка отримала право користування спірною
земельною ділянкою, відпали.
Відмовляючи ОСОБА_1., ОСОБА_2. у задоволенні позову, суди
вважали, що відповідачка має право користування земельною
ділянкою, оскільки це право визнано за нею рішенням суду від 23
липня 1993 року, яке не втратило чинності.
Однак із такими висновками не можна погодитися, оскільки суди
дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального
права.
Ухвалюючи рішення, суди не врахували, що Земельний кодекс
України ( 2768-14 ) (2768-14)
визначає склад і категорії земель, суб'єктів
права власності та постійного користування земельною ділянкою, їх
права та обов'язки, способи захисту їх прав, передбачає підстави і
порядок набуття права власності (користування) земельними
ділянками та встановлює правовий режим земель залежно від їх
цільового призначення (ст. ст. 18, 19, 38, 40, 78, 80, 92, 95, 96,
120, 152 ЗК України, дія якого поширюється на правовідносини, які
виникли після 1 січня 2002 року).
Відповідно до чч. 2, 3 ст. 152 цього Кодексу власник
земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення
будь-яких порушень його прав на землю, зокрема, шляхом визнання
прав або відновлення стану земельної ділянки, який існував до
порушення прав.
Як убачається з матеріалів справи й це встановлено судом,
ОСОБА_3. набула права користування спірною ділянкою як співвласник
1/2 частини жилого будинку, що розташований на цій земельній
ділянці, з метою користування частиною цього жилого будинку та
його обслуговування на підставі ст. 42 ЗК України України (1992
року).
При цьому, визначаючи розмір земельної ділянки, виділеної в
користування ОСОБА_3. із земельної ділянки, наданої позивачеві під
забудову, суди виходили з розміру її частки в спільній власності
на будинок (ст. 42 ЗК України 1992 року). Аналогічні норми
містяться й у Земельному кодексі України ( 2768-14 ) (2768-14)
2002 року
(ст. ст. 38, 39, 89, 120).
Аналіз змісту наведених норм права в їх сукупності дає
підстави для висновку про те, що суб'єктом права власності або
користування земельною ділянкою, наданою для будівництва та
обслуговування жилого будинку, є тільки та особа, якій належить
право власності на жилий будинок або його частину. У разі
належності будинку на праві спільної часткової власності кільком
особам, право на земельну ділянку визначається пропорційно їх
часткам у будинку.
Оскільки ОСОБА_3. не визнана співвласницею жилого будинку,
для обслуговування якого ОСОБА_1виділена спірна земельна ділянка,
висновок суду про правомірність користування нею цією земельною
ділянкою, є помилковим.
При цьому безпідставним є посилання суду на чинне рішення
суду від 23 липня 1998 року про встановлення порядку користування
спірною земельною ділянкою як на доказ правомірного користування
ОСОБА_3. земельною ділянкою (у тому числі й під будинком, який їй
не належить), оскільки при ухваленні зазначеного рішення
відповідачка перебувала в іншому правовому статусі - у статусі
співвласника жилого будинку, який втратила 18 січня 2002 року.
Ураховуючи, що умови, які були підставою для надання
відповідачці земельної ділянки з визначенням конкретного цільового
призначення, відпали, а жилий будинок, який розташований на цій
земельній ділянці, повернуто у власність позивачів, відповідно до
вимог ст. ст. 120, 152 ЗК України в силу положень ст. ст. 21, 24
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
позивачі вправі ставити питання
про поновлення їхніх прав на спірну земельну ділянку.
Не можна погодитись і з висновком суду апеляційної інстанції
про відсутність у позивачів правових підстав для звернення до суду
за захистом права користування земельною ділянкою за відсутності в
них документа, що посвідчує право власності чи право користування
земельною ділянкою виданого відповідно до вимог ст. ст. 125, 126
ЗК України, ураховуючи, що пункт 6 розділу X "Перехідні положення"
ЗК України, яким передбачено обов'язок громадян здійснити
переоформлення своїх прав на земельну ділянку відповідно до цього
Кодексу як підстави набуття та підтвердження прав на землю,
визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від
22 вересня 2005 року ( v005p710-05 ) (v005p710-05)
з дня його ухвалення. За
таких обставин не може бути наслідком непереоформлення права на
земельну ділянку відмова в захисті такого права.
Оскільки при вирішенні справи судом допущені також порушення
процесуальних норм права, судові рішення підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Так, як убачається з матеріалів справи, позивачі, заявляючи
вимоги про повернення в їх користування частини земельної ділянки
площею 0,0141 га, яка знаходиться під ріллею, зазначали, що
відповідачка на частині спірної земельної ділянки площею 0,0188 га
самовільно побудувала будівлю, в якій проживає, і тому не
заперечували залишити цю земельну ділянку в її користуванні.
Суд зазначених обставин не перевірив, у цій частині доводам
сторін усупереч вимогам ст. ст. 212, 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
оцінки не дав; думку повноважного органу з цього приводу не
з'ясував; до участі у справі його не притягнув і не вирішив
питання, чи є правові підстави для задоволення позову або для
відмови в позові в цій частині з дотриманням норм Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Таким чином, ураховуючи, що судом першої інстанції
неправильно застосовані норми матеріального права та порушені
норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення
справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, судові
рішення в цій частині на підставі ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від
30 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської
області від 30 травня 2007 року скасувати, передати справу на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: Л.I. Григор'єва
В.Г. Данчук
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко