У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Григор'євої Л.I.,
Косенка В.Й.,
Берднік I.С.,
Барсукової В.М.,
Лихути Л.М.,
Гуменюка В.I.,
Данчука В.Г.,
Прокопчука Ю.В.,
Костенка А.В.,
Левченка Є.Ф.,
Сеніна Ю.Л.,
Охрімчук Л.I.,
Патрюка М.В.,
Гнатенко А.В.,
Пшонки М.П.,
Романюка Я.М.,
Шабуніна В.М., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання
права власності на земельну ділянку та видачі державного акта на
право приватної власності, за скаргою ОСОБА_4 про перегляд у
зв'язку з винятковими обставинами ухвали апеляційного суду
Луганської області від 19 липня 2007 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2006 року позивачі звернулися в суд із зазначеним
позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 травня, 12 липня та 21 жовтня
2005 року вони звертались до Харківської міської ради із заявами
про надання їм на підставі ст. ст. 5-7 Закону України "Про
фермерське господарство" ( 973-15 ) (973-15)
у власність для ведення
фермерського господарства земельної ділянки сільськогосподарського
призначення площею 6,5357 га, яка знаходиться за адресою: м.
Харків, просп. 50-річчя СРСР, 50 та перебуває в користуванні
приватного підприємства "ФВ", засновником якого є Француз В.В.
Посилаючись на те, що вказані заяви безпідставно залишені
відповідачем без розгляду, позивачі просили судовим рішенням
визнати за ними право власності на спірну земельну ділянку та
видати державний акт на право власності на цю земельну ділянку.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29
березня 2006 року позов Француза В.В., Аргунова О.В., Аргунової
Т.Б. задоволено частково. Визнано за позивачами право власності на
земельну ділянку площею 6,5357 га в межах виділеної в натурі
згідно з кадастровими номерами, що розташована за адресою: м.
Харків, проспект 50-річчя СРСР, 50. Зобов'язано Харківську міську
раду передати вказану земельну ділянку у власність Французу В.В.,
Аргунову О.В., Аргуновій Т.Б. для ведення фермерського
господарства. У іншій частині позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 15 червня
2006 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29
березня 2006 року скасовано. У задоволенні позовних вимог Француза
В.В., Аргунова О.В., Аргунової Т.Б. відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 19 липня
2007 року, постановленою відповідно до Закону України від 22
лютого 2007 року № 697-V "Про внесення змін до Закону України "Про
судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду
цивільних справ" ( 697-16 ) (697-16)
, касаційну скаргу Француза В.В.,
Аргунова О.В., Аргунової Т.Б. задоволено. Рішення апеляційного
суду Харківської області від 15 червня 2006 року скасовано,
рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня
2006 року залишено без змін.
Не погоджуючись з указаною ухвалою апеляційного суду
Луганської області, Єфіменко О.В. подав скаргу про перегляд цієї
ухвали у зв'язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового
застосування судом касаційної інстанції одного і того самого
положення матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 4 лютого 2008 року
допущено до провадження у зв'язку з винятковими обставинами скаргу
Єфіменка О.В., в якій ставиться питання про скасування ухвали
апеляційного суду Луганської області від 19 липня 2007 року та
залишення в силі рішення апеляційного суду Харківської області від
15 червня 2006 року.
Підставою перегляду судового рішення у зв'язку з винятковими
обставинами зазначено неоднакове застосування Верховним Судом
України як судом касаційної інстанції положень закону: ст. ст. 5-7
Закону України "Про фермерське господарство" ( 973-15 ) (973-15)
та ст. ст.
118, 121, 124 ЗК України - щодо порядку реалізації права громадян
на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної
або комунальної власності в оренду чи у власність для ведення
фермерського господарства, яке здійснюється на підставі рішення
відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого
самоврядування.
При цьому Єфіменко О.В. посилався на судові рішення в
зазначеній справі та ухвалу Верховного Суду України від 19 серпня
2004 року у справі за позовом Невмержицького М.О. до Генічеської
районної державної адміністрації, Фрунзенської сільської ради про
виділення земельної ділянки та видачу державного акта на право
приватної власності на землю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових
рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному
порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції
одного і того самого положення закону.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах дійшла висновку,
що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що Француз В.В. є засновником приватного
підприємства "ФВ"; Аргунова Т.Б. (директор приватного підприємства
"ФВ") та Аргунов А.В. є членами сім'ї Француза В.В.
Згідно з договором оренди, укладеним 28 вересня 2005 року та
зареєстрованим в Харківській регіональній філії ДП "Центр
державного земельного кадастру при Державному комітеті України по
земельних ресурсах" у книзі записів державної реєстрації договорів
оренди землі, і на підставі державного акта на право постійного
користування від 18 вересня 1997 року, виданого відповідно до
рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних
депутатів від 9 липня 1997 року і зареєстрованого в книзі записів
державних актів на право постійного користування землею за № 212,
у користуванні приватного підприємства "ФВ" знаходиться земельна
ділянка площею 6,5357 га, що розташована за адресою: м. Харків,
просп. 50-річчя СРСР, 50.
Ухвалюючи рішення від 29 березня 2006 року, з яким погодився
суд касаційної інстанції, і визнаючи за позивачами право власності
на спірну земельну ділянку та зобов'язуючи Харківську міську раду
передати вказану земельну ділянку у їхню власність, суд першої
інстанції виходив із факту неодноразового звернення Француза В.В.
і членів його сім'ї до міського голови із заявами про надання
земельної ділянки для створення фермерського господарства,
наявності необхідного досвіду роботи в сільському господарстві,
проходження процедури професійного відбору на право створення
фермерського господарства, постійного безстрокового користування
спірною земельною ділянкою й тривалого володіння нею на умовах
оренди приватним підприємством "ФВ", установлення меж земельної
ділянки в натурі (на місцевості), наявності вказаного вище
державного акта, належності приватному підприємству "ФВ" на праві
власності нерухомого майна, що розташоване на даній земельній
ділянці, і відсутності зміни її цільового призначення.
При цьому суд першої інстанції, з яким погодився суд
касаційної інстанції, посилався на вимоги п. 11 ст. 118 ЗК
України, згідно з яким у разі відмови органу виконавчої влади чи
органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у
власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в
судовому порядку, ст. 120 ЗК України щодо можливості переходу
права власності на земельну ділянку або її частину на підставі
цивільно-правових угод при переході права власності на будівлю і
споруду та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16
квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного
законодавства при розгляді цивільних справ" ( va007700-04 ) (va007700-04)
, за
яким земельні спори громадян з органами державної влади та
органами місцевого самоврядування з питань надання земельної
ділянки для ведення фермерського господарства у випадках,
передбачених законодавством, а також спори з майнових питань,
пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є
членами фермерського господарства, їхніх спадкоємців тощо
підвідомчі загальним судам.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд
виходив із того, що основною умовою створення фермерського
господарства є проходження професійного відбору, у той час як
рішенням міської комісії з питань фермерських господарств від 9
грудня 2005 року Французу В.В. відмовлено в задоволенні заяви про
реєстрацію фермерського господарства за адресою: м. Харків, просп.
50-річчя СРСР, 50, а тому дійшов висновку про відмову в позові,
оскільки, на думку суду, згідно з положеннями ч. 1 ст. 121 ЗК
України громадяни мають право на безоплатну передачу землі для
ведення фермерського господарства тільки після його створення.
Оскільки Француз В.В. та члени його сім'ї не створили фермерське
господарство, права на отримання земельної ділянки у власність
вони не мають.
З указаними судовими рішеннями не можна погодитися, оскільки
вони ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального
права.
Згідно зі ст. ст. 26, 33 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
вирішення відповідно до
закону питань регулювання земельних відносин є виключною
компетенцією сільських, селищних, міських рад; до відання
виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать,
зокрема: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо
вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших
потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад;
підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому
законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Розпорядження землями територіальних громад, передача
земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та
надання їх у користування юридичних осіб належить до повноважень
відповідних сільських, селищних, міських рад; громадяни та
юридичні особи набувають право власності та право користування
земельними ділянками із земель державної або комунальної власності
за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого
самоврядування, або державних органів приватизації, або
центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в
межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (ст. ст. 12, 116,
пп. 6, 7 ст. 118 ЗК України).
При ухваленні судових рішень суди не врахували зазначених
вимог та положень п. 11 ст. 118 ЗК України, п. 4 ст. 7 Закону
України "Про фермерське господарство" ( 973-15 ) (973-15)
, згідно з якими
питання передачі земельної ділянки у власність для ведення
фермерського господарства відноситься до компетенції органів
виконавчої влади або органів місцевого самоврядування і
вирішується в судовому порядку в разі відмови цього органу у
передачі земельної ділянки або у разі залишення заяви без
розгляду.
Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство"
( 973-15 ) (973-15)
визначений порядок надання (передачі) земельних ділянок
для ведення фермерського господарства, а саме: порядок звернення
до компетентних органів (відповідної районної державної
адміністрації або місцевої ради) для отримання (придбання) у
власність або в оренду земельної ділянки з метою ведення
фермерського господарства; зміст заяви про надання земельної
ділянки у власність або в оренду; порядок розгляду цієї заяви
компетентним органом.
Між тим, як убачається, Француз В.В. і члени його сім'ї не
зверталися до компетентного органу із заявою про надання їм у
власність або в оренду земельної ділянки, у зв'язку з чим останній
не відмовляв їм у передачі земельної ділянки та не залишав їхні
заяви без розгляду (у матеріалах справи наявні лише заяви Француза
В.В. до міського голови про реєстрацію фермерського товариства, а
не про надання земельної ділянки - а.с. 19-22, 24, 53-54). Заяви
Аргунової Т.Б., Аргунова А.В. про надання їм у власність або в
оренду земельної ділянки у справі також відсутні.
Зобов'язавши колегіальний орган - Харківську міську раду
передати у власність позивачам земельну ділянку, яка знаходиться в
користуванні приватного підприємства "ФВ", суди не врахували норми
ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
,
згідно з якою рішення ради приймається на її пленарному засіданні
після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради
шляхом голосування і набирає чинності у разі підтвердження
попереднього рішення двома третинами депутатів від загального
складу ради та безпідставно з перевищенням своїх повноважень
рішенням суду передали у власність позивачів земельну ділянку.
Таким чином, суди неправильно застосували норми ст. ст. 118,
120, 121 ЗК України, ст. ст. 5-7 Закону України "Про фермерське
господарство" ( 973-15 ) (973-15)
при вирішенні питання надання громадянам
земельної ділянки для ведення фермерського господарства без
прийняття відповідного рішення органу виконавчої влади або органу
місцевого самоврядування.
Крім того, суди залишили поза увагою той факт, що земельна
ділянка за адресою: м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 50, щодо якої
заявлені позовні вимоги Француза В.В., Аргунова О.В., Аргунової
Т.Б., перебуває в користуванні приватного підприємства "ФВ"
відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської
ради народних депутатів від 9 липня 1997 року на підставі договору
оренди від 28 вересня 2005 року та державного акта на право
постійного користування від 18 вересня 1997 року (а.с. 9-18), і не
дали йому оцінки з урахуванням вимог п.п. 1, 5 ст. 116, пп. 6-11
ст. 118 ЗК України, за якими громадяни та юридичні особи набувають
права власності та права користування земельними ділянками із
земель державної або комунальної власності, у тому числі й для
ведення фермерського господарства, а надання в користування
земельної ділянки, що перебуває у власності або в користуванні
інших осіб, провадиться лише після вилучення (викупу) її в
порядку, передбаченому цим Кодексом.
Що стосується висновків апеляційного суду про те, що
вирішенню питання виділення земельної ділянки в порядку ст. 118 ЗК
України повинно передувати створення фермерського господарства, то
вони не випливають із вимог Закону України "Про фермерське
господарство" ( 973-15 ) (973-15)
і змісту ст. 118 ЗК України.
Однак, враховуючи, що неправильне тлумачення апеляційним
судом норми ч. 6 ст. 118 ЗК України не призвело до неправильного
вирішення справи, передбачені ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, підстави для скасування рішення цього суду відсутні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 358 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
розглядаючи справу в порядку провадження у зв'язку з винятковими
обставинами, Верховний Суд України має право постановити ухвалу
про скасування судового рішення і залишити в силі рішення, що було
помилково скасовано судом апеляційної або касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29
березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області
від 19 липня 2007 року скасувати.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 15 червня
2006 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
головуючий
А.Г. Ярема
судді:
Л.I. Григор'єва
А.В. Костенко
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко
I.С. Берднік
Є.Ф. Левченко
В.I. Гуменюк
Л.М. Лихута
В.Г. Данчук
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк
М.В. Патрюк
Ю.Л. Сенін
Ю.В. Прокопчук
А.В. Гнатенко
М.П. Пшонка
В.М. Шабунін