розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Пранк" про примусову заміну товару, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2006 року ОСОБА_1. звернулася в суд із названим позовом.

Зазначала, що 24 листопада 2005 року придбала у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Пранк" (далі - ТОВ "Фірма "Пранк") телевізор "Samsung" за 11390,26 грн. на умовах безоплатного сервісного обслуговування протягом 36 місяців з дня придбання товару.

Через місяць після придбання телевізор став виходити з ладу, а її неодноразові звернення до відповідача щодо проведення гарантійного ремонту залишились без належного реагування.

Оскільки відповідач відмовився здійснити заміну придбаного нею телевізора на телевізор належної якості, ОСОБА_1. просила суд зобов'язати відповідача провести заміну товару неналежної якості на аналогічний телевізор належної якості, стягнути на її користь 8656 грн. неустойки за час затримки усунення недоліків придбаного товару та 11390,26 грн. для відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2007 року позов задоволено частково: зобов'язано відповідача замінити ОСОБА_1. телевізор "Samsung" на товар аналогічної марки належної якості; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1. 34854 грн. 20 коп. неустойки, 1000 грн. для відшкодування моральної шкоди та судові витрати, а в решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2007 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення апеляційного суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань з гарантійного ремонту проданого товару порушило права позивачки як споживача продукції, а тому вона має право на заміну телевізора, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що дефект проданого позивачці телевізора не є істотним, його усунення можливе шляхом ремонту, від проведення якого позивачка відмовилась, а тому її вимога про заміну товару суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України (1618-15) - рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 цього Кодексу - під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив з того, що 24 листопада 2005 року позивачка придбала у ТОВ "Фірма "Пранк" телевізор "Samsung", на який за умовами договору було встановлено трирічний гарантійний строк.

17 березня 2006 року на її звернення до Регіонального сервісного центру "Укрвимком" у гарантійному обслуговуванні було відмовлено, у зв'язку з відсутністю фірмового гарантійного талону "Samsung".

Після звернення позивачки за направленням відповідача до сервісного центру ПП "Неолюкс" було складено акт, яким підтверджено дефект телевізора, але несправність не усунута.

26 квітня і 7 червня 2006 року ОСОБА_1. звернулася із заявами до відповідача про усунення недоліку придбаного нею товару чи його заміну на аналогічний товар належної якості, її вимоги не були задоволені, а тому порушене право позивачки підлягає судовому захисту.

Скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову не передбачені Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Дійсно, згідно п. 2 абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , в редакції Закону України № 3161-IV від 1 грудня 2005 року (3161-15) (далі Закону № 3161-IV (3161-15) ), що діяв на час виникнення спірних правовідносин, у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 708 ЦК України (435-15) - у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Таким чином, підстави виникнення у споживача протягом гарантійного строку права вимоги на заміну товару неналежної якості цими правовими актами передбачені різні.

Проте, згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України (435-15) - основним актом цивільного законод авства України є Цивільний кодекс України (435-15) .

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та цього Кодексу.

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (435-15) . Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (435-15) .

На зазначені положення основного акту цивільного законодавства апеляційний суд уваги не звернув та не застосував до спірних правовідносин положення ЦК України (435-15) , який має вищу юридичну силу, ніж Закон № 3161-IV (3161-15) .

Одночасно не можна погодитись з висновками місцевого суду про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки та моральної шкоди, оскільки в порушення вимог ст. 214 ЦПК України (1618-15) , судом не встановлено хто мав забезпечувати гарантійне обслуговування телевізора: відповідач чи сервісний центр, який є окремою юридичною особою; з чиєї вини сталося прострочення та чи є правові підстави для відшкодування моральної шкоди, передбачені ст. 4 Закону № 3161-IV (3161-15) .

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) , з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2007 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.