розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді про стягнення недовиплаченої одноразової допомоги,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд із позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді про стягнення недовиплаченої одноразової допомоги.

Зазначав, що перебував у трудових відносинах з шахтою "Павлоградська". 18 березня 1988 року, під час виконання ним трудових обов'язків, з ним стався нещасний випадок на виробництві. Крім того, під час роботи на шахті "Павлоградська" він отримав професійне захворювання.

Висновком МСЕК від 11 лютого 2003 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності, із яких 15% - по отриманій травмі, а 35% - внаслідок професійного захворювання.

Посилаючись на те, що йому невірно була нарахована одноразова допомога, її розмір обмежено чотирикратною величиною заробітної плати, просив стягнути з відповідача на його користь 31 290 грн. 40 коп. недовиплаченої одноразової допомоги.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2006 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідно до висновку МСЕК від 11 лютого 2003 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності, із яких 15% - по отриманій травмі, а 35% - внаслідок професійного захворювання.

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді № 2780/2 від 18 лютого 2003 року ОСОБА_1. була нарахована одноразова допомога у розмірі 40 090 грн. 40 коп. і обмежена до виплати чотирикратним розміром заробітної плати.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що абзац 2 ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) не передбачає обмеження суми одноразової допомоги чотирикратним розміром граничної суми заробітної плати.

Проте погодитися з такими висновками не можна.

Так, стаття 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон) регламентує нарахування щомісячних страхових виплат та інших виплат на відшкодування шкоди.

Частина 2 ст. 34 Закону встановлює порядок нарахування одноразової страхової виплати потерпілому у разі стійкої втрати працездатності, встановленої МСЕК.

Абзац 2 ч. 2 ст. 34 Закону визначає порядок перерахування суми одноразової страхової допомоги потерпілому при встановленні іншого, вищого ступеня стійкої втрати працездатності з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, установленого повторним обстеженням МСЕК.

При цьому в абзаці 1 ч. 2 ст. 34 Закону встановлено, що розмір одноразової виплати не може перевищувати чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а абзац 2 ч. 2 ст. 34 Закону такого обмеження не містить. Але, враховуючи, що абзац 2 ч. 2 ст. 34 Закону не є спеціальною нормою стосовно абзацу 1 ч. 2 ст. 34 Закону та в цьому абзаці не встановлюються нові правила визначення розміру раніше призначеної страхової виплати, то обмеження граничного розміру одноразової страхової виплати, встановлене абзацом 1 ч. 2 ст. 34 Закону, повинно застосовуватись і при перерахунку розміру допомоги при повторному встановленні вищого ступеня втрати стійкої працездатності.

Враховуючи, що фактичні обставини справи встановлені судами вірно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 341 ЦПК України (1618-15) ухвалені судові рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді про стягнення недовиплаченої одноразової допомоги відмовити.