У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Григор'євої Л.I.,
суддів: Балюка М.I., Данчука В.Г.,
Барсукової В.М., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби
Запорізького міського управління юстиції, дочірнього підприємства
(далі - ДП) "Тур-Альянс", третя особа - ОСОБА_2, про визнання
права власності на майно та виключення його з опису, за касаційною
скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.
Запоріжжя від 13 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду
Запорізької області від 25 вересня 2007 року,
встановила:
У грудні 2006 року позивач звернувся в суд із зазначеним
позовом, мотивуючи вимоги тим, що в провадженні
Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби
Запорізького міського управління юстиції знаходиться виконавчий
лист № 2-937 у цивільній справі про стягнення з ДП "Тур-Альянс" на
користь фізичних осіб коштів. Зазначав, що 11 серпня 2006 року
державним виконавцем був проведений опис і накладений арешт на
майно за місцезнаходженням ДП "Тур-Альянс".
Посилаючись на те, що вказане майно належить на праві
приватної власності йому, а не ДП "Тур-Альянс", позивач просив
виключити з опису зазначене майно та визнати за ним право
власності на це майно.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від
13 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Запорізької області від 25 вересня 2007 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного
суду м. Запоріжжя від 13 червня 2007 року, ухвалу апеляційного
суду Запорізької області від 25 вересня 2007 року та ухвалити нове
рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права й порушення норм
процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду
повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким
суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу
згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі
повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються
як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено, що на підставі постанови державного
виконавця від 4 травня 2006 року відкрито виконавче провадження за
виконавчими листами, виданими на підставі рішень
Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2005
року, від 19 липня 2005 року, від 3 жовтня 2005 року про стягнення
з ДП "Тур-Альянс" коштів на користь фізичних осіб, які об'єднані в
єдине виконавче провадження відповідно до постанови державного
виконавця від 23 липня 2006 року.
11 березня 2006 року державним виконавцем відділу державної
виконавчої служби в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя в
приміщенні ДП "Тур-Альянс", що знаходиться за адресою: м.
Запоріжжя, просп. Леніна, 158/228, проведений опис і арешт майна:
офісної техніки та меблів, яке передано на відповідальне
зберігання його директору - ОСОБА_1 (а.с. 9-11).
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права
власності на майно та виключення його з опису, суд першої
інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що
позивачем не надані докази належності йому на праві власності
описаного майна, а, крім того, рішенням Орджонікідзевського
районного суду м. Запоріжжя від 5 грудня 2006 року йому відмовлено
в задоволенні скарги про виключення майна з опису.
Однак із такими висновками не можна погодитися, оскільки суди
дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідно до ст. 392 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
особа, яка
вважає себе власником майна, може пред'явити позов про визнання її
права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою
особою, а також у разі втрати нею документа, який засвідчує її
право власності.
Аналіз зазначеної норми свідчить, що в разі відсутності
документів на майно та оспорення права особи на майно іншими
особами, спір про визнання права власності вирішується судом.
При цьому відповідачем у справі є особа, яка не визнає за
позивачем такого права або має власний інтерес у такому спорі.
У тому ж разі, коли позов про визнання права власності на
майно поєднується з вимогами про виключення майна з опису,
відповідачами у справі є боржник і особа, в інтересах якої
накладено арешт на майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 27 серпня 1976 року № 6 "Про судову практику в справах
про виключення майна з опису" ( v0006700-76 ) (v0006700-76)
).
Суди зазначених вимог закону не врахували, а апеляційний суд
безпідставно застосував до спірних правовідносин норму ст. 391 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, яка підлягає застосуванню до позовів власника
з приводу усунення перешкод у здійсненні ним права користування та
розпорядження своїм майном при відсутності спору про належність
йому цього майна на праві власності.
Крім того, судами допущено порушення та неправильне
застосування процесуальних норм права, що призвело до
неправильного вирішення справи.
Так, усупереч вимогам ч. 2 ст. 40 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
та
принципу неможливості процесуального сумісництва (відповідно до
якого суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин у одній і тій
самій справі не може одночасно перебувати в різних процесуальних
становищах) суд допустив до участі у справі представником
відповідача - боржника ДП "Тур-Альянс" - ОСОБА_1, який одночасно є
позивачем у справі (а.с. 51).
Порушення зазначеного принципу є істотним порушенням норм
процесуального права, яке регулює правове становище учасників
процесу та є підставою для визнання рішення незаконним і його
скасування.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний
суд залишив поза увагою ту обставину, що це рішення не відповідає
вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, оскільки не
містить висновків про встановлення фактів, якими обгрунтовувалися
вимоги позивача, аналізу та оцінки наданих ним на підтвердження
позову доказів, висновку щодо характеру правовідносин сторін і
норми закону, на підставі якої вирішено спір.
Так, зокрема, суд не дав оцінки зробленим у акті опису від 11
серпня 2006 року зауваженням щодо неналежності описаного майна
боржнику - ДП "Тур-Альянс" - і про надання документів про право
власності на холодильник під № 17 акта; копіям гарантійних талонів
на системний блок, монітор, в яких покупцем зазначено ОСОБА_1;
документам про придбання меблів ТОВ "Промприборсервис" і укладення
цим товариством договору з ДП "Тур-Альянс" від 11 серпня 1998 року
та іншим доказам (а.с. 6-20).
Не можна погодитися й з висновком суду про те, що ухвалою
Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 5 грудня 2006
року про відмову боржнику - ДП "Тур-Альянс" - у задоволенні скарги
на дії державного виконавця при здійсненні опису майна встановлено
факт відсутності в позивача права власності на описане майно і що
це є підставою для відмови йому в позові.
Відповідно до ст. ст. 383-387 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
предметом дослідження суду за скаргою боржника є дії чи
бездіяльність державного виконавця під час виконання судового
рішення та їх відповідність вимогам закону, а не право власності
ОСОБА_1 чи інших осіб на описане майно.
Така скарга розглядається судом у порядку, передбаченому
розділом VII ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, незалежно від наявності у
сторін спору про право, який підлягає розгляду в позовному
провадженні шляхом пред'явлення особою, яка вважає, що описане
майно належить їй, а не боржнику, позову про визнання права
власності на майно та звільнення його з-під арешту. Саме такий
позов заявлено позивачем.
У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є
власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Тому висновок суду в ухвалі від 5 грудня 2006 року з питань,
які знаходяться поза межами предмету дослідження судом у порядку
ст. ст. 383-387 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, не можуть мати правового
значення у спорі про право власності інших осіб на описане майно
та бути підставою згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
для
звільнення від доказування.
За таких обставин, ураховуючи, що судові рішення у справі
ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права,
що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до ч. 2
ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
вказані рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 342 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від
13 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької
області від 25 вересня 2007 року скасувати, передати справу на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.I. Григор'єва
Судді: М.I. Балюк
В.М. Барсукова
В.Г. Данчук
В.Й. Косенко