У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Григор'євої Л.I.,
суддів: Балюка М.I., Данчука В.Г.,
Барсукової В.М., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за касаційними
скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду
м. Чернігова від 20 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду
Чернігівської області від 19 вересня 2007 року,
встановила:
У вересні 2006 року позивачка звернулася в суд із зазначеним
позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона є спадкоємцем після смерті
своєї матері, ОСОБА_4, за заповітом, складеним нею 22 лютого 2006
року, яка у свою чергу була спадкоємцем за законом після смерті
ОСОБА_5, оскільки фактично прийняла спадщину - квартиру АДРЕСА_1,
користуючись цією квартирою. Зазначала, що в червні 2004 року
ОСОБА_5 склав заповіт на ім'я ОСОБА_2, який був посвідчений 1
червня 2004 року приватним нотаріусом Чернігівського міського
нотаріального округу ОСОБА_3
Посилаючись на те що волевиявлення заповідача не було вільним
і не відповідало його волі, і на те, що цей заповіт суперечить
вимогам Iнструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції
України від 3 березня 2004 року № 20/5 ( z0283-04 ) (z0283-04)
,
зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року
за № 283/8882 (далі - Iнструкція), позивачка просила визнати
недійсним указаний заповіт.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20
липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Чернігівської області від 19 вересня 2007 року, позов ОСОБА_1
задоволено. Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_5 на користь
ОСОБА_2, посвідчений 1 червня 2004 року за № 2078 приватним
нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.
Чернігова від 20 липня 2007 року, ухвалу апеляційного суду
Чернігівської області від 19 вересня 2007 року та передати справу
на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права й
порушення норм процесуального права.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
ОСОБА_3 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.
Чернігова від 20 липня 2007 року, ухвалу апеляційного суду
Чернігівської області від 19 вересня 2007 року та ухвалити нове
рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права й
порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, касаційна
скарга ОСОБА_3 - підлягає частковому задоволенню, а судові
рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду
повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким
суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу
згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі
повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються
як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом установлено, що IНФОРМАЦIЯ_1 помер ОСОБА_5, який з 16
травня 2005 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4 - матір'ю позивачки.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на квартиру
АДРЕСА_1, на яку ним складений 1 червня 2004 року заповіт на
користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського
міського нотаріального округу ОСОБА_3
Як убачається, позивачкою були заявлені вимоги про визнання
недійсним заповіту з тих підстав, що, по-перше, волевиявлення
заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а по-друге,
при посвідчені заповіту порушені вимоги п. 157 Iнструкції та ч. 2
ст. 1248 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(а.с. 4-6, 152-154).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту,
суд першої інстанції виходив лише з підстав порушення порядку
посвідчення заповіту, посилаючись на те, що при нотаріальному
посвідченні заповіту нотаріусом не дотримані вимоги ч. 2 ст. 1248
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та п. 157 Iнструкції щодо необхідності
внесення особисто заповідачем запису в текст заповіту перед його
підписом про те, що заповіт ним прочитаний вголос і підписаний.
Однак із висновком суду про недотримання нотаріусом порядку
посвідчення заповіту, передбаченого п. 157 Iнструкції, що, на
думку суду, тягне недійсність заповіту відповідно до ч. 1 ст. 203,
ч. 1 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, не можна погодитись, оскільки
нормою ч. 2 ст. 1248 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
не передбачено
обов'язку заповідача здійснити, крім особистого підпису, і
власноручний запис у тексті заповіту про те, що ним цей заповіт
прочитаний вголос.
Крім того, усупереч вимогам ст. ст. 11, 214, 215 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
суд у рішенні не встановив, чи мали місце обставини,
якими обгрунтовуються вимоги позивачки щодо відсутності вільного
волевиявлення заповідача при складенні заповіту.
За таких обставин рішення суду першої інстанції є незаконним,
ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Залишаючи всупереч вимогам ст. 308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не усунув
допущених судом першої інстанції порушень, а сам допустив
порушення норм матеріального й процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє
законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах
доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої
інстанції.
Незважаючи на відсутність у рішенні суду першої інстанції
висновків щодо невідповідності заповіту внутрішній волі та
вільному волевиявленню заповідача, апеляційний суд установив цей
факт, посилаючись як на доказ на показання свідків: ОСОБА_6,
ОСОБА_7, ОСОБА_8, допитаних судом першої інстанції, яким усупереч
вимогам ст. 212 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
судом першої інстанції
оцінка дана не була.
При цьому викладення змісту показань свідків в ухвалі
апеляційного суду не відповідає змісту цих показань згідно з
протоколом судового засідання, в якому зазначено, що ці свідки
знаходилися в коридорі МБТI, а не в приміщенні, де складався та
посвідчувався заповіт.
Положення ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які
поширюються на заповіт як на односторонній правочин, дійсно
передбачають, що дії заповідача, спрямовані на досягнення певного
результату, мають об'єктивно відображати його внутрішню волю і що
таке волевиявлення повинно бути вільним.
За таких обставин суд повинен був зазначити, яким чином
вплинула присутність указаних свідків у приміщенні МБТI на
волевиявлення заповідача, заповіт якого складався й посвідчувався
лише в присутності нотаріуса, який протягом наступного часу -
більше року до його смерті - ним не був оспорений.
Таким чином, ураховуючи, що судом першої інстанції
неправильно застосовані норми матеріального права та порушені
норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення
справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, судові
рішення на підставі ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 342 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 липня
2007 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 19
вересня 2007 року скасувати та передати справу на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.I. Григор'єва
Судді: М.I. Балюк
В.М. Барсукова
В.Г. Данчук
В.Й. Косенко