У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України у складі:
Головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.I.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом суб'єкта
підприємницької діяльності - фізичної особи без створення
юридичної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до товариства з обмеженою
відповідальністю "Мрія" та ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною,
визнання права власності на частку об'єкта нерухомості та визнання
угоди недійсною за касаційною скаргою товариства з обмеженою
відповідальністю "Мрія" на рішення Печерського районного суду м.
Києва від 12 грудня 2006 року та рішення апеляційного суду м.
Києва від 12 грудня 2007 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2006 року ОСОБА_2 та суб'єкт підприємницької
діяльності - фізична особа без створення юридичної особи ОСОБА_1
звернулися до суду із вказаним позовом. Позивачі зазначали, що 28
грудня 2005 року між суб'єктом підприємницької діяльності -
фізичною особою без створення юридичної особи ОСОБА_1 та
товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - ТОВ
"Мрія") було укладено договір купівлі-продажу 1/4 частки нежилого
приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 142) по вул.
Шовковичній, 13/2 в м. Києві. Оскільки договором були обумовлені
всі його істотні умови і суб'єкт підприємницької діяльності
ОСОБА_1 повністю виконала свої договірні зобов'язання, а ТОВ
"Мрія" ухиляється від його нотаріального посвідчення та 15 червня
2006 року за договором купівлі-продажу відчужило зазначене
приміщення ОСОБА_3 та ОСОБА_2, позивачі просили визнати дійсним
договір купівлі-продажу спірного приміщення, укладений між
суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та ТОВ "Мрія",
визнати за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 право
власності на 1/4 частку зазначеного приміщення та визнати
недійсним договір відчуження цього приміщення ТОВ "Мрія" ОСОБА_3 і
ОСОБА_2
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня
2006 року позов задоволено. Визнано дійсним договір, укладений 28
грудня 2005 року суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною
особою без створення юридичної особи ОСОБА_1 та ТОВ "Мрія" та
визнано за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою
без створення юридичної особи ОСОБА_1 право власності на 1/4
частку нежилого приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 142) по
вул. Шовковичній, 13/2 в м. Києві. Договір купівлі-продажу
зазначеного приміщення, укладений 15 червня 2006 року ТОВ "Мрія" з
ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнано недійсним.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2007 року
рішення суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору
купівлі-продажу 3/4 часток зазначеного приміщення, укладеного ТОВ
"Мрія" з ОСОБА_3, скасовано та в цій частині ухвалено нове
рішення, яким в позові відмовлено. В решті рішення залишено без
змін.
В касаційній скарзі ТОВ "Мрія" просить скасувати рішення суду
першої інстанції в частині задоволення позову про визнання угоди
дійсною та визнання права власності на 1/4 частку спірного об'єкту
за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та рішення
апеляційного суду про залишення цієї частини рішення суду першої
інстанції без змін з ухваленням нового рішення про відмову в
позові в цій частині, посилаючись на їх необгрунтованість та
порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним
укладеного ТОВ "Мрія" з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу 1/4
частки нежилих приміщень та рішення апеляційного суду про відмову
у визнанні недійсним укладеного ТОВ "Мрія" з ОСОБА_3 договору
купівлі 3/4 часток нежилих приміщень ТОВ "Мрія" просить залишити
без змін.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до
задоволення частково.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: 1) чи
мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення,
та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані
(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для
вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка
правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про визнання угоди дійсною та визнання за
суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 права власності на
1/4 частку спірних приміщень, суд першої інстанції, з висновками
якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спір підлягає
до розгляду в порядку цивільного судочинства і в справі наявні
підстави для задоволення позову.
Однак, з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суди
розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист
порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів,
що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових
відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли
розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
На підставі ст. 16 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
не допускається
об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за
правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено
законом.
Згідно зі ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи
і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Судом встановлено, що з позовом до юридичної особи - ТОВ
"Мрія", про визнання угоди дійсною та визнання за нею права
власності на частку об'єкта нерухомості звернулася суб'єкт
підприємницької діяльності.
За таких обставин суду слід було з'ясувати чи підлягає така
вимога до розгляду в порядку цивільного судочинства.
Це ж стосується і аналогічної вимоги ОСОБА_2, яка фактично
звернулася до суду в інтересах суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1. У зв'язку з цим суду також слід було з'ясувати чи
наділена вона такими повноваженнями та чи підлягає її вимога до
розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним укладеного ТОВ
"Мрія" з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу 1/4 частки нежилого
приміщення, суд першої інстанції, з висновками якого також
погодився апеляційний суд, виходив з того, що ТОВ "Мрія", не мало
права розпоряджатися зазначеним об'єктом, позаяк право власності
на нього рішенням суду визнано за суб'єктом підприємницької
діяльності ОСОБА_1
Оскільки рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права
власності на спірний об'єкт підлягає скасуванню, не може
залишатися в силі і ця частина рішення, так як вимоги
взаємопов'язані і вирішення однієї з них залежить від вирішення
іншої.
Таким чином, в цій частині судом допущено порушення норм
процесуального права, що призвело до неправильного вирішення
справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є
підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий
розгляд. Оскільки зазначене порушення допущено судом першої
інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим, рішення апеляційного суду в частині ухвалення
нового рішення про відмову в позові про визнання недійсним
укладеного ТОВ "Мрія" з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу 3/4
часток нежилих приміщень ухвалено з додержанням норм матеріального
та процесуальн ого права, оскільки позивачі оспорюють право
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на 1/4 частку спірного
приміщення і відчуженням інших 3/4 часток право останньої не
порушується.
За таких обставин цю частину рішення апеляційного суду на
підставі ст. 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
слід залишити без змін.
Керуючись п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338, п.п.
1, 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової
палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Мрія" задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня
2006 року про визнання дійсним договору, укладеного 28 грудня 2005
року товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" та суб'єктом
підприємницької діяльності - фізичною особою без створення
юридичної особи ОСОБА_1 щодо нежилих приміщень з № 1 по № 9 (групи
приміщень № 142) по вул. Шовковичній, 13/2 в м. Києві, про
визнання за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою
без створення юридичної особи ОСОБА_1 права власності на 1/4
частку зазначеного нежилого приміщення та про визнання недійсним
укладеного 15 червня 2006 року товариством з обмеженою
відповідальністю "Мрія" з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору
купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень №
142) по вул. Шовковичній, 13/2 в м. Києві в частині відчуження на
користь ОСОБА_2 1/4 частки зазначеного приміщення, а також рішення
апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2007 року про залишення в
цій частині рішення суду першої інстанції без змін скасувати та в
цій частині справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2007 року в
частині відмови у визнанні недійсним укладеного 15 червня 2006
року товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" з ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 договору купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 9
(групи приміщень № 142) по вул. Шовковичній, 13/2 в м. Києві в
частині відчуження на користь ОСОБА_3 3/4 часток зазначеного
приміщення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.I.Охрімчук
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін