У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.I., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання особи такою, що
втратила право користування жилим приміщенням,
в с т а н о в и л а:
У липні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до
ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування
жилим приміщенням.
Зазначав, що перебував у шлюбі з відповідачкою. У період
шлюбу, у 2001 році, йому на сім'ю із двох чоловік, в тому числі на
ОСОБА_2, був виданий ордер на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.
У кінці 2003 року шлюбні відносини між ним та відповідачко
фактично припинилися, а відповідачка виїхала із зазначеної
квартири.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає
з листопада 2003 року, витрат на утримання квартири не несе,
просив визнати останню такою, що втратила право користування жилим
приміщенням, з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України
( 5464-10 ) (5464-10)
.
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 20 лютого
2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської
області від 24 травня 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_1
задоволені.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення
та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце
обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими
доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані
(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для
вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка
правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи
слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити
між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне
виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування
заходів забезпечення позову.
Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила
право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, суд
першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд,
виходив з того, що відповідачка більше шести місяців не проживає
на спірній жилій площі без поважних причин, а тому втратила право
користування зазначеним жилим приміщенням.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
Виходячи з положень ст. 71 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
та
роз'яснень, даних у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли
в практиці застосування судами Житлового кодексу України"
( v0002700-85 ) (v0002700-85)
, право користування жилим приміщенням при
тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї зберігається
протягом шести місяців або інших строків, передбачених цією
статтею.
У разі відсутності цих осіб понад встановленого строку з
поважних причин: перебування у відрядженні, у осіб, які потребують
догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї, цей
строк може бути продовжений судом.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому
шлюбі з ОСОБА_2
Відповідно до рішення виконавчого комітету Южненської міської
ради від 30 жовтня 2001 року ОСОБА_1 була надана квартира АДРЕСА_1
на сім'ю із двох чоловік, в тому числі на ОСОБА_2
Наприкінці 2003 року сімейно-шлюбні відносини були припинені.
Вирішуючи спір, суд вважав доведеним, що ОСОБА_2 у листопаді
2003 року добровільно залишила спірне жиле приміщення і не
проживає в ньому без поважних причин понад шість місяців.
Разом з тим, заперечуючи проти позову, відповідачка
зазначала, що через неприязні стосунки з позивачем вона з кінця
2003 року періодично не проживала в квартирі, ніколи не втрачала
інтересу до спірної квартири, несе витрати по її утриманню, а крім
того, позивач з 2004 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах
з іншою жінкою, яку вселив у спірне жиле приміщення, чим також
створив перешкоди для її проживання в квартирі.
На порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд зазначені доводи відповідачки ретельно не перевірив і не
з'ясував причини та строки відсутності ОСОБА_2 у спірному жилому
приміщенні, не дивлячись на те, що вони мають суттєве значення для
вирішення спору.
Разом з тим, і сам позивач в судовому засіданні пояснив, що в
спірній квартирі з відповідачкою вони мешкали з 2001 року. В кінці
2003 року вони припинили сімейні стосунки, з 2004 року він
знаходиться в фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 разом з нею
проживає у квартирі АДРЕСА_1.
Суд на ці пояснення не звернув уваги і обставини, на які
послалися позивач і відповідачка, не перевірив і не встановив чи з
поважних причин відповідачка не проживає на спірній жилій площі та
чи дійсно її проживанню у квартирі були створені позивачем
перешкоди.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином не
перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив
конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив
рішення суду першої інстанції без зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 20 лютого
2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24
травня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін