У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України у складі:
Головуючого: Яреми А.Г.
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Романюка Я.М., Сеніна
Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності.
У позовній заяві позивач посилалася на те, що згідно з
договором дарування від 6 серпня 2001 року вона являється
власником будинку АДРЕСА_1, але відповідач, з яким у 2006 році
розірвано шлюб, перешкоджає їй та дітям користуватись будинком,
самовільно закрив дві кімнати.
У зв'язку з цим просила усунути перешкоди в користуванні
будинком шляхом виселення відповідача з займаного будинку та
зняття з реєстраційного обліку.
Рішенням Тульчинського районного суду від 28 грудня 2006 року
позов ОСОБА_1 задоволено.
Виселено ОСОБА_2 із приватного будинку ОСОБА_1 за адресою
АДРЕСА_1. Відділенню громадянства, еміграції і реєстрації фізичних
осіб Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області провести
виписку (зняти з реєстраційного обліку) ОСОБА_2 за адресою
АДРЕСА_1.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 5 квітня
2007 року рішення Тульчинського районного суду від 28 грудня 2006
року змінено.
Виключено з мотивувальної частини рішення Тульчинського
районного суду від 28 грудня 2006 року вказівку на ст.ст. 116, 157
ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
, в іншій частині рішення суду першої
інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у
справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду
першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм
процесуального права та неправильне застосування судом норм
матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст.213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду повинно
бути законним і обгрунтованим.
Відповідно до положень ст.214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце
обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими
доказами вони підтверджуються.
Згідно зі ст. 156 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
припинення сімейних
відносин з власником не позбавляє колишніх членів сім'ї права
користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст. 157 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
членів сім'ї
власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках,
передбачених ч.1 ст. 116 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.116 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
якщо наймач, члени
його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним,
систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або
використовують його не за призначенням, або систематичним
порушення правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для
інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а
заходи запобігання і громадського впливу виявились
безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших
заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого
приміщення.
Задовольняючи позовні вимоги про виселення відповідача на
підставі ст.391 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст.116, 157 ЖК України
( 5464-10 ) (5464-10)
, суд першої інстанції виходив із того, що в сім'ї з
вини відповідача створився ненормальний психологічний клімат у
зв'язку з розірванням шлюбу між сторонами, відповідач закрив дві
кімнати в будинку, чим створив позивачці та неповнолітнім дітям
незручності у користуванні жилим приміщенням, та зробив неможливим
проживання в одному будинку.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і
обгрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, прийшов
до висновку, що суд дійшов підставного висновку про задоволення
позову, однак вийшов за межі позовних вимог та застосував норму
Житлового Кодексу України ( 5464-10 ) (5464-10)
. Тому при постановленні
ухвали виключив з мотивувальної частини рішення суду першої
інстанції вказівку про застосування положень ст.ст. 116, 157 ЖК
України ( 5464-10 ) (5464-10)
.
Однак з такими висновками погодитись не можна.
Задовольняючи позовні вимоги і виселяючи ОСОБА_2 з займаного
будинку, суди виходили із того, що оскільки згідно зі ст.391 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
власник майна має право вимагати усунення
перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження
своїм майном, а відповідач перешкоджав позивачу користуватись
належним будинком, то відповідач має бути виселений із займаного
ним жилого будинку.
Проте, застосовуючи такий спосіб захисту порушеного права як
виселення, та виключаючи з рішення суду першої інстанції посилання
на ст.ст. 116, 157 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
, апеляційний суд не
врахував, що виселення бувшого члена сім'ї власника з жилого
приміщення може проводитись лише на підставі норм житлового
законодавства.
У свою чергу суд першої інстанції хоч і послався на положення
ст.ст. 116, 157 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
, але не з'ясував, чи є в
діях відповідача порушення, за які він може бути виселений з
зазначених підстав, в чому вони полягають та чи застосовувались до
відповідача заходи, передбачені ч.1 ст.116 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
.
За таких обставин, коли суд з'ясував правових підстав для
виселення відповідача, ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції згідно з положеннями ч.2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст.ст. 336, 338, 343, 344 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Тульчинського районного суду від 28 грудня 2006 року
та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 5 квітня 2007
року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ярема А.Г.
Судді: Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Романюк Я.М.
Сенін Ю.Л.