Землі України за основним цільовим призначенням поділяються
на категорії, які визначено ст. 19 Земельного кодексу.
Власники землі та землекористувачі зобов’язані використовувати
земельні ділянки за цільовим призначенням, а у ст. 21
цього Кодексу викладено наслідки порушення та зміни
ними цільового призначення земель.
Статтями 47 — 52 Земельного кодексу визначено землі,
що відносяться до земель оздоровчого та рекреаційного
призначення, а саме: землі, що мають природно-лікувальні
властивості та використовуються або можуть використовуватись
для профілактики захворювань i лікування людей, а також
для організації відпочинку населення, туризму та проведення
спортивних заходів. На таких землях забороняється діяльність,
яка суперечить їх цільовому використанню, а також негативно
впливає або може вплинути на стан цих земель.
Водночас у Кодексі не зазначено, в яке користування
надаються ці землі. Новою редакцією не встановлено права
тимчасового користування землею, а встановлено лише
право постійного користування землею та оренди землі.
При цьому право постійного користування земельною ділянкою
із земель державної та комунальної власності набувають
лише підприємства, установи та організації, що належать
до державної або комунальної власності.
Законом № 2535-ХІІ встановлено порядок оподаткування
земель, розташованих за межами населених пунктів. Зокрема,
відповідно до ст. 9 цього Закону податок за земельні
ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного,
оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення,
справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки
одиниці площі ріллі по області.
Отже, санаторно-курортні організації, розташовані за
межами населених пунктів, повинні сплачувати земельний
податок за ставками, визначеними ст. 9 Закону № 2535-ХІІ.
Виняток становлять спеціалізовані санаторії для реабілітації
хворих згідно з переліком, затвердженим наказом № 289,
які ст. 12 Закону № 2535-ХІІ звільнено від сплати земельного
податку, а також дитячі санаторно-курортні та оздоровчі
заклади України, які у 2003 р. відповідно до ст. 55
Закону № 380-IV сплачують земельний податок за ставкою
50 відсотків від діючої ставки податку.