розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - про припинення права власності на частину в спільному майні, скасування запису в реєстрі права власності на нерухоме майно, вселення та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебував з відповідачкою у шлюбі з жовтня 1985 року до жовтня 2000 року.

Після розірвання шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, спільне володіння і користування якою з відповідачкою неможливе, оскільки остання перешкоджає йому у вільному здійсненні права користування квартирою, у зв'язку з чим він неодноразово змушений був звертатися до правоохоронних органів і органів прокуратури за захистом своїх прав.

Крім того, вважаючи, що спірна квартира є неподільною, а частка відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі, та враховуючи, що ОСОБА_2 є власницею ще двох квартир, позивач просив припинити право відповідачки на 1/2 частину в спільному майні - їх квартирі, скасувати відповідний запис в реєстрі права власності на нерухоме майно, вселити його до спірного жилого приміщення і виселити звідти ОСОБА_2.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2005 року позов задоволено:

припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала в рівних частинах ОСОБА_1 і ОСОБА_2;

визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири, яка належала ОСОБА_2;

зобов'язано ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Оболонського районного суду м. Києва 349 100 грн., які підлягають виплаті ОСОБА_2;

зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаної квартири;

вселено ОСОБА_1 до спірного приміщення;

виселено ОСОБА_2 із вказаної квартири;

постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 державне мито в сумі 1 700 грн. і витрати по оплаті послуг експертів в сумі 400 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2005 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове, яким позов задоволено частково: вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права і невідповідність висновків суду обставинам справи та ставить питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що в даній справі наявні всі чотири умови, за яких можливе припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників, частка спірної квартири відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі, вказана квартира є неподільною, спільне володіння і користування нею сторонами неможливе, припинення права власності на частину спірного жилого приміщення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, оскільки вона має у власності ще дві квартири.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що ч. 1 ст. 365 ЦК України (435-15) встановлено можливість вирішення питання щодо припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників лише за наявності всіх чотирьох умов у сукупності, а в даному випадку не всі 4 умови дотримані.

Проте з такими висновками судів погодитися неможливо.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦПК України 1963 (1501-06) року, діючого при вирішенні спору в судах першої і апеляційної інстанцій, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України (435-15) право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Iз конструкції зазначеної статті не вбачається, що для вирішення питання про припинення вказаного права необхідна наявність всіх чотирьох умов у їх сукупності, оскільки даною статтею передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності будь-якої з них можливе вирішення судом питання про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників.

У порушення ст. ст. 202, 202-1 ЦПК України 1963 (1501-06) року суди зазначених вимог закону не врахували, у зв'язку з чим застосування ними ст. 365 ЦК України (435-15) не можна визнати правильним.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи сторони неодноразово зверталися до правоохоронних органів, органів прокуратури, а також до суду стосовно виникнення у сторін конфліктних питань щодо користування спірною квартирою, а з серпня 2004 року неприязні відносини щодо спільного проживання позивача і відповідачки в зазначеній квартирі ще більше загострилися (а.с. 10-13, 31, 32, 35), що не оспорюється сторонами (а.с. 4, 40).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25 січня 2005 року № 224/225 технічна можливість реального поділу спірної квартири на дві частини і переобладнання її на дві ізольовані квартири у відповідності з вимогами будівельних норм без втрати нею свого цільового призначення відсутня.

У порушення ст. ст. 15, 62 вказаного ЦПК апеляційний суд не дав належної оцінки зазначеним обставинам справи.

Окрім того, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 15, 202-1 зазначеного Кодексу не встановили і не перевірили належним чином наявність обставин, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення сторін стосовно права власності відповідачки на інше житло, що має значення для вирішення справи.

За таких обставин ухвалені в даній справі рішення суду першої інстанції в частині припинення права власності, визнання права власності, зобов'язання внести кошти на депозитний рахунок суду, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно, виселення із квартири і стягнення державного мита та рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції і відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права власності, визнання права власності, зобов'язання внести кошти на депозитний рахунок суду, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно і виселення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) 2004 року, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині, зазначені судові рішення в частині вселення ОСОБА_1 до спірного приміщення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2005 року в частині припинення права власності, визнання права власності, зобов'язання внести кошти на депозитний рахунок суду, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно, виселення із квартири і стягнення державного мита та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2005 року в частині скасування рішення суду першої інстанції і відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права власності, визнання права власності, зобов'язання внести кошти на депозитний рахунок суду, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно і виселення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині. Зазначені судові рішення в частині вселення ОСОБА_1 до спірного приміщення залишити без змін.