розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним договору позики, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року,

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним договору позики, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопад 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року, мотивуючи її тим, що йому стало відомо, що насправді договір позики мав бути укладений не з ним, а з його батьком, проте дружина останнього перебувала за кордоном, у зв'язку із чим не могла дати згоди на укладання вказаного договору, яка потрібна для нотаріального засвідчення договору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області, у задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані ухвали судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 (v0004740-12) Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, обставини, які відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що обставини, на які посилається заявник не є нововиявленими в розумінні ст. 361 ЦПК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року залишити без змін.