розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю матеріальна база Комплект, про визнання недійсним договору про надання відновлювальної кредитної лінії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що 27 вересня 2006 року він уклав з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (далі - АКБ СР Укрсоцбанк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк), договір про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк надав йому кредит на суму 148 тис. дол. США зі сплатою 13 % річних на строк до 26 вересня 2013 року. Вважав, що умови кредитного договору не відповідають вимогам законодавства та містить несправедливі умови щодо заборони укладати договори з іншими кредитними установами, щодо збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку, його не було попереджено про валютні ризики, при укладення договору не надана інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту та кредитні умови, що передбачено ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів. Посилаючись на порушення відповідачем приписів ст. ст. 203, 215, 230, 236 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів, позивач просив визнати договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2317-6 від 27 вересня 2006 року недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 27 вересня 2006 року між ОСОБА_4 та АКБ СР Укрсоцбанк, правонаступником якого є ПАТ Укрсоцбанк, був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк надав позичальнику на споживчі цілі кредит на суму 148 тис. дол. США зі сплатою 13 % річних на строк до 26 вересня 2013 року.

За положеннями ст.ст. 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а також із того, що на момент укладення правочину позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови. При цьому, позивачеві було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір.

Відхиляючи доводи заявника щодо дискримінаційності умов договору в частині валюти кредиту - доларів США, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторона приймає на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Правильно зазначено й те, що ОСОБА_4 не довів наявності підстав, передбачених ст. ст. 11, 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів, ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України для визнання кредитного договору недійсним (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.