розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплачених премій та вихідної допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн), посилаючись на те, що з 7 жовтня 2013 року по 12 листопада 2014 року працювала на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій Концерну. Наказом від 12 листопада 2014 року її звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважала звільнення незаконним, оскільки листом первинної профспілкової організації від 21 листопада 2014 року було відмовлено в наданні згоди на її звільнення з роботи, так як приведені обґрунтування в поданні на її звільнення та необхідності скорочення чисельності та штату працівників профспілковий комітет визнав безпідставними. Крім того, вважала, що у порушення ст. 49-4 КЗпП України адміністрація Концерну не провела консультації з первинною профспілковою організацією про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Зазначала, що ухвалою Тельманівського районного суду Донецької області від 14 липня 2014 року та ухвалою цього ж суду від 17 липня 2014 року генеральному директору Концерну. було заборонено самостійно затверджувати штатний розпис і встановлювати чисельність працівників Концерну, затверджувати структуру, приймати на роботу і звільняти з роботи працівників, укладати з ними трудові договори.

Наказом від 30 вересня 2014 року її відсторонено від виконання трудових обов'язків до закінчення розслідування у кримінальному провадженню та обмежено у доступі на території Концерну, про скасування якого їй стало відомо лише

21 листопада 2014 року, коли вона прибула на засідання профкому Первинної профспілкової організації Концерну, у зв'язку із чим станом на 20 листопада 2014 року вона вважала, що перебуває у трудових відносинах із відповідачем.

Також, на думку позивачки, їй безпідставно не були нараховані та виплачені одноразові премії з нагоди державних та професійного свят, а в червні-вересні 2014 року їй було зменшено розмір щомісячної премії, яка передбачена п. 5.12 колективного договору, за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності зі 100% до 50%. Також враховуючи, що вона була відсторонена від виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим не виконувала свої посадові обов'язки.

Вважала, що середньомісячна заробітна плата повинна бути розрахована виходячи із її заробітної плати у вересні 2014 року із урахуванням премії, у зв'язку із чим відповідачем недонарахована та невиплачена їй вихідна допомога та заробітна плата за вимушений прогул, оскільки при розрахунку відповідач виходив з того, що вона працювала у жовтні 2014 року 23 дні та у листопаді 2014 року 8 днів, що не відповідає дійсності. Крім того, зазначала, що відповідачем не дотримано вимог законодавства щодо термінів розрахунку із нею, як із звільненим працівником.

Ураховуючи наведене, позивач просила скасувати наказ від 12 листопада 2014 року про її звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП; поновити її на попередній роботі на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій відділу бухгалтерського обліку та звітності відповідача; стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до моменту поновлення на роботі; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй: ненараховану та невиплачену премію в розмірі 5 109 грн до Дня Незалежності України, 5 109 грн до Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку та 2 554,50 грн та Дня Конституції України (254к/96-ВР) ; ненараховану та невиплачену премію за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності за червень-вересень 2014 року в розмірі

7 035,70 грн; вихідну допомогу в розмірі 2 280,60 грн; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з її незаконним відстороненням від роботи в розмірі 11 842,45 грн; стягнути з відповідача на її користь заробіток за весь час затримки виплати належних їй сум при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року провадження у справі в частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію до Дня Незалежності України та Дня Конституції України (254к/96-ВР) було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 12 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій. Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з 12 листопада 2014 року.

Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 666,18 грн без урахування прибуткового податку.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 8 517,95 грн

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 13 листопада 2015 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Установлено, що з 7 жовтня 2013 року ОСОБА_4 працювала в Концерні радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій відділу бухгалтерського обліку та звітності.

Наказом від 12 серпня 2014 року Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення було прийнято рішення про скорочення штатної чисельності дирекції Концерну та виведення їх із штатного розпису.

Відповідно до п. 3 наказу працівники, в тому числі ОСОБА_4

12 серпня 2014 року були ознайомлені з даним наказом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про незаконність свого звільнення, позивач посилалася на недотримання відповідачем процедури скорочення чисельності штату, що було встановлено судовим рішенням в інший справі, яким визнано незаконними дії генерального директора щодо скорочення чисельності штату працівників та скасовано його наказ про таке. ЇЇ звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, яке було здійснене на виконання скасованого наказу, вважала безпідставним. Зазначала, що профспілкова організація, членом якої вона є, відмовила у наданні згоди на її звільнення з посади.

Листом від 8 серпня 2014 року первинна профспілкова організація була повідомлена керівництвом Концерну про наступне вивільнення працівників Концерну та приведено перелік осіб, які підлягали вивільненню,в тому числі і посади позивача.

12 серпня 2014 року відповідач повідомив позивача про майбутнє скорочення з переліком вакантних посад, з яким остання була ознайомлена особисто під підпис 12 серпня 2014 року.

Від запропонованих посад позивач відмовилась, про що було складено акт.

23 жовтня 2014 року Концерном було внесено подання про надання первинною профспілковою організацією Концерну письмової згоди на звільнення ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників.

24 жовтня 2014 року голові первинної профспілкової організації Концерну Гульку М.В. було направлено телеграму про надходження від адміністрації Концерну вищезазначеного подання, що підтверджується відповідним реєстром відправлень та квитанцією від 24 жовтня 2014 року.

За змістом п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до положень ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Встановивши, що ОСОБА_4 належним чином була повідомлена про подальше звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності штатів, первинній профспілковій організації Концерну було відомо про скорочення штату, у тому числі позивача ОСОБА_6, та чисельності працівників, у встановлений ст. 43 КЗпП України строк не надала прийняте рішення щодо надання згоди на звільнення останньої, апеляційний суд прийшов вірного висновку, що звільнення позивача відбулось з дотримання норм п. 1 ч. 1 ст. 40, ст. 43 КЗпП України

Доводи касаційної скарги висновок апеляційного суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.