розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2003 року він брав активну участь в захисті прав ОСОБА_4 на всіх стадіях судового процесу у зв'язку з необгрунтованим притягненням до кримінальної відповідальності, про що свідчать підготовлені процесуальні документи, апеляційні та касаційні скарги, зазначення його як захисника ОСОБА_4 у вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда від 9 березня 2004 року.

Ним було підготовлено заяву і оформлені матеріали до Європейського суду з прав людини. Заява № 38848/05 Мамсhеnко v. Ukгаіnе була визнана прийнятною і комутована уряду України. ОСОБА_4 запевняв його, що оплата послуг буде здійснена за кінцевим результатом, після розгляду справи Європейським судом з прав людини.

1 березня 2013 року між ними було укладено договір про надання юридичних послуг по підготовці звернення до Європейського суду з прав людини, за яким відповідач зобов'язався оплатити надані послуги в сумі 500 грн при підготовці документів, а при досягненні позитивного результату - 40 % від суми стягнення. 18 березня 2013 ним було завершено підготовку документів, сформовані додаткові матеріали на захист інтересів відповідача. Згодом йому стало відомо про постановлення 5 листопада 2013 року Європейським судом з прав людини рішення № 38848/05 Мамсhеnко v. Ukгаіnе, яким стягнуто на користь ОСОБА_4 1 080 Євро. 13 серпня 2015 року ним направлена претензія відповідачу, в якій запропоновано протягом 10-ти днів провести оплату за надані послуги в сумі 500 грн та 40 % від 1 080 Євро. Проте оплата за надані юридичні послуги відповідачем не проведена.

У зв'язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання зазначених юридичних послуг в сумі 500 грн та 9 979 грн 20 коп.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним. Вимоги обгрунтовував тим, що цей договір не було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, ніким не завірений, при укладенні договору його було введено в оману, так як необхідності у підготовці звернення до Європейського суду з прав людини на час укладення цього договору вже не було.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2016 року рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позову

ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 несплачений по договору від 1 березня 2013 року завдаток у сумі 500 грн, премію у розмірі 40 % сатисфакції згідно рішення Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2013 року у розмірі 9 979 грн 20 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В частині зустрічного позову рішення суду в апеляційному порядку не переглядалось.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір, як попередній договір, закінчив свою дію 4 березня 2013 року у зв'язку з тим, що відповідачем по справі не було внесено 500 грн завдатку, що свідчило б про настання для сторін наслідків, визначених договором.Підстав для визнання недійсним договору про надання юридичних послуг ОСОБА_4 не надав, договір відповідає вимогам закону.

Скасовуючи рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та задовольняючи його позов, апеляційний суд виходив із того, що сторони досягли усіх істотних умов, які необхідні для договорів про надання юридичних послуг, на виконання умов цього договору позивачем було підготовлено та передано відповідачу заяви до Європейського суду з прав людини від 4 березня 2013 року, 14 серпня 2013 року. ОСОБА_4 свої зобов'язання за договором не виконав.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 1 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про надання юридичних послуг, предметом якого було надання юридичної допомоги при підготовці звернення до Європейського суду з прав людини.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 5 листопада 2013 року № 38848/05 на користь ОСОБА_4 стягнуто 1 080 Євро з держави Україна.

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 13 листопада 2014 року виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини виконано.

Пунктом 3 зазначеного договору про надання юридичних послуг передбачено, що вартість послуг по договору визначається в сумі 500 грн, які клієнт перераховує на розрахунковий рахунок виконавця протягом 3 днів після підписання договору в якості завдатку. Проте оплата в сумі 500 грн за договором проведена не була.

У п. 4 зазначеного договору передбачено, що при досягненні позитивного результату, а саме виплати заявнику справедливої сатисфакції клієнт виплачує приватному юристу премію у розмірі 40 % від стягнутих сум сатисфакції.

Строк, протягом якого повинна бути виплачена премія, договором не передбачено.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) визначає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи присягу адвоката України.

Правила адвокатської етики, затверджені Установчим з'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року, визначають уніфіковане тлумачення норм адвокатської етики, у тому числі щодо винагороди адвоката за виконані ним дії по наданню правової допомоги.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 зазначав, що на час укладення договору про надання юридичних послуг від 1 березня 2013 року, належним чином оформлена заява разом з необхідними документами вже була направлена до Європейського Суду з прав людини та ним отримана, що підтверджується листом Європейського Суду з прав людини від 7 лютого 2013 року.

У порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд з огляду на положення ст. ст. 203, 901, 903 ЦК України, Правил адвокатської етики не проаналізував суті зобов'язання, що виникло між ОСОБА_4 та ОСОБА_3; не перевірив, чи відповідає суть такого зобов'язання положенням договору та фактично вчиненим діям ОСОБА_3; не визначився з тим, які фактори бралися до уваги при визначенні розміру винагороди адвоката, чи може вважатися такий розмір розумно обґрунтованим для виплати ОСОБА_3 з урахуванням обсягу, строків, результату дій останньої в інтересах ОСОБА_4

Разом з тим колегія судів погоджується з тим, що підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України для визнання договору про надання юридичних послуг недійсним, немає. ОСОБА_4 своїх вимог не довів.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду частково не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.