розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова ВладиславаВолодимировича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2017 року,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 17 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11394994000, за умовами якого позичальник отримала кредитні кошти в розмірі 30 тис. доларів США зі сплатою 15,5 % річних зі строком до 15 вересня 2023 року. На забезпечення виконання зазначеного договору між ними 17 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є чотирьохкімнатна квартира загальною площею 79,8 кв. м, житловою - 51,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 08 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" відступив свої права вимоги, у тому числі й за вказаним кредитним договором, ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. ПАТ "Дельта Банк" вказувало, що ОСОБА_4 не виконувала умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 621 900 грн 09 коп., з яких: тіло кредиту - 559 024 грн 37 коп.; відсотки - 62 875 грн 73 коп.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Дельта Банк" просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність; визнати за ПАТ "Дельта Банк" право власності на вищезазначену квартиру; стягнути судові витрати у справі.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов банку в повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 вересня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" (який у подальшому змінив назву на ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 30 тис. дол. США строком до 15 вересня 2023 року.

Для забезпечення виконання зазначеного договору 17 вересня 2008 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки № 315032, предметом якого є чотирьохкімнатна квартира загальною площею 79,8 кв. м, житловою - 51,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу 11 липня 2007 року за реєстровим № 2111.

Відповідно до п. 4.1. договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення та предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою за цим договором, у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки та в інших випадках відповідно до законодавства.

Згідно з п. 4.2 зазначеного договору звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України "Про іпотеку" (898-15) . Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У розділі 5 вказаного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, одним із способів здійснення якого є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ "УкрСиббанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінює ПАТ "УкрСиббанк" як кредитора у зазначених зобов'язаннях.

Відповідач належним чином умов кредитного договору не виконувала, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року становила 621 900 грн 09 коп.

Листом від 07 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" направило відповідачу вимогу у тридцятиденний строк виконати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, та попередило, що у випадку невиконання вимоги банк розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно у позасудовому або в судовому порядку, передбаченому Законом України "Про іпотеку" (898-15) та умовами іпотечного договору.

03 березня 2016 року кредитна заборгованість в розмірі 621 900 грн 09 коп., у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, була погашена відповідачем.

04 квітня 2017 року представником ПАТ "ДельтаБанк надано розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_4 станом на 05 грудня 2016 року, в якому вказано про наявність боргу в сумі 240 695 грн 59 коп., з яких: тіло кредиту - 7 443,11 доларів США, що еквівалентно192 767 грн 19 коп.; відсотки - 688,53 доларів США, що еквівалентно 17 832 грн 06 коп.; пеня - 30 096 грн 34 коп.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у ст. 335 та ст. 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

Аналогічні правові висновки містяться у правових позиціях Верховного Суду України, викладених у постановах від 28 вересня 2016 року в справі № 6-1243цс16, та від 22 березня 2017 року в справі № 6-2967цс16.

Отже, відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно виходив із того, що за змістом іпотечного договору від 17 вересня 2008 року передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд, у даному випадку, не наділений повноваженнями вирішувати зазначене питання таким способом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди надали неправильну правову оцінку постановам Верховного суду України і повинні були відступити від його правової позиції є безпідставними.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.