розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, Національного антикорупційного бюро України, ОСОБА_4 про визнання права власності, зобов'язання повернути грошові кошти, за касаційними скаргами представників ОСОБА_3: ОСОБА_5, ОСОБА_6, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на грошові кошти, вилучені 15 червня 2016 року в ході обшуку індивідуальних банківських сейфів Публічного акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (далі - ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень") за адресою: вул. Велика Васильківська, 65, м. Київ, у сумі 250 тис. доларів США та 180 тис. євро, а також витребувати зазначені грошові кошти з незаконного володіння Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) та повернути їх власнику.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником указаних грошових коштів, що були отримані ним 02 березня 2016 року від відчуження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. При цьому отримані від відчуження квартири гроші кошти у сумі 16 265 600,00 грн були переведені позивачем у валюту: частково в долари США, частково в євро. У подальшому вказані грошові кошти були поміщені ним в індивідуальні сейфи ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень" за адресою: вул. Велика Васильківська, 65, м. Київ. 15 червня 2016 року у ході проведення обшуку індивідуальних сейфів НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які знаходяться у приміщенні Київського відділення № 2 ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень", із сейфу НОМЕР_1 було вилучено грошові кошти у сумі 180 тис. євро, а з сейфу НОМЕР_2 - 250 тис. доларів США. 24 червня 2016 року слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва на ці грошові кошти накладено арешт.

Посилаючись на те, що грошові кошти безпідставно перебувають у володінні НАБУ, а дії Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) щодо звернення до суду з клопотанням про накладення арешту є нічим іншим, як оспорюванням його права власності на вказане майно, позивач просив задовольнити указаний позов.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційних скаргах представники ОСОБА_3: ОСОБА_5, ОСОБА_6, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Судом установлено, що НАБУ здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (далі - САП) ГПУ - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 04 грудня 2015 року № 52015000000000002 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, в якому відповідач ОСОБА_4 підозрюється у заволодінні грошовими коштами на загальну суму 737 млн грн.

15 червня 2016 року детективами НАБУ на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року проведено обшук індивідуальних сейфів НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які знаходяться в приміщенні Київського відділення № 2 ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень", внаслідок чого з сейфу НОМЕР_1 було вилучено грошові кошти у сумі 180 тис. євро, а з сейфу НОМЕР_2 - 250 тис. доларів США. За результатами проведеного обшуку складено протокол.

17 червня 2016 року САП ГПУ звернулася до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на виявлені кошти.

Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року клопотання прокурора задоволено, накладено арешт на майно, а саме: грошові кошти у сумі 180 тис. євро та 250 тис. доларів США, які були вилучені з індивідуальних сейфів під час проведення обшуку.

Раніше постановою детектива НАБУ від 16 червня 2016 року ці самі кошти, а саме: у сумі 250 тис. доларів США та 180 тис. євро, які під час обшуку в приміщенні ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень" вилучені з індивідуальних банківських сейфів НОМЕР_1 та НОМЕР_2, були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 52015000000000002.

02 березня 2016 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер груп України" укладено договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 248,2 кв. м та житловою площею 111,6 кв. м.

Відповідно до п. п. 2.1, 1.2 зазначеного договору продаж квартири вчинено за 16 265 600 грн та визначено порядок оплати майна - шляхом перерахування грошових коштів на рахунок, відкритий на ім'я позивача в ПАТ "ПУМБ".

Також установлено, що 09 червня 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень" укладено договір № 166/20 на користування індивідуальним сейфом, згідно з умовами якого банк надав клієнту в користування на визначений строк, із 09 червня 2015 року по 12 червня 2015 року включно, за плату індивідуальний сейф НОМЕР_1. У цей же день між тими ж сторонами укладено договір № 167/20 на аналогічних умовах про надання у користування позивачеві індивідуального сейфу НОМЕР_2.

Відповідно до положень ст. 292 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано достатніх доказів, які б свідчили про наявність у нього права, з метою захисту якого він звернувся до суду.

Зокрема, суд виходив із того, що позивач не надав безспірних доказів, що вилучені у сейфах банку й арештовані грошові кошти в сумі 180 тис. євро та 250 тис. доларів США, належать саме йому.

Натомість, посилаючись на довіреність про користування індивідуальним сейфом, суд установив факт належності спірних грошових коштів підозрюваному ОСОБА_4

При цьому наданий позивачем договір купівлі-продажу квартири суд вважав таким, що не може слугувати доказом поміщення у сейф коштів, отриманих від продажу нерухомого майна, оскільки реалізовано його за національну валюту України, а доказів їх конвертації в іноземну валюту до справи не долучено. Разом із тим суд виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що грошові кошти знято з рахунку, відкритого на виконання умов договору купівлі-продажу квартири.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, адже такі відповідають матеріалам справи та не спростовані стороною позивача.

Ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Наведені у касаційних скаргах доводи із посиланням на ст. ст. 10, 57, 60, 61 ЦПК України зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи касаційним судом не передбачено.

Доводи касаційних скарг щодо обставин і підстав вилучення спірних грошових коштів із банківських сейфів були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень. Таким чином, ці доводи теж зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши матеріли справи, колегія суддів не знаходить підстав для висновків про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: ст. ст. 316, 317, 334 ЦК України, та незастосування ст. ст. 237, 238 ЦК України, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.