розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, військової частини № 3027, треті особи: Управління Державної казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області, Моторне (транспортне) страхове бюро України, про стягнення відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 9 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що 20 жовтня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "Краз", номерний знак НОМЕР_3, під керуванням бійця внутрішніх військ військової частини № 3027 ОСОБА_5, та автомобіля "TOYOTA RAV-4", номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_3 та за участю автомобіля "Mazda 3", номерний знак НОМЕР_2, яким керувала ОСОБА_6 Винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_5 Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження та став інвалідом III групи. Згідно звіту про оцінку колісного транспортного засобу "TOYOTA RAV-4", номерний знак НОМЕР_1, від 25 листопада 2014 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників склала 115 911,73 грн.

На момент ДТП автомобіль "Краз", який перебуває на балансі військової частини № 3027 не мав страхового полісу відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) відшкодувала ОСОБА_7, як власнику автомобіля "TOYOTA RAV-4" страхове відшкодування у сумі 50 000 грн та відшкодувало

ОСОБА_3 збитки, понесенні під час лікування та реабілітації внаслідок травм, отриманих в ДТП в розмірі 28 920,94 грн.

Ураховуючи наведене, позивачі просили стягнути солідарно з ОСОБА_5 та військової частини № 3027 на користь ОСОБА_7 143 108 грн та 1 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди; стягнути солідарно з ОСОБА_5 та військової частини № 3027 на стягнути відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_5 та військової частини № 3027 солідарно в сумі 1000 грн. на користь ОСОБА_7; стягнути солідарно з ОСОБА_5 та військової частини № 3027 на користь ОСОБА_3

16 589 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 300 000 грн моральної шкоди; зобов'язати Управління Державної Казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області провести списання коштів з рахунків військової частини № 3027 для виконання рішенні суду.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 9 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 та військової частини № 3027 солідарно на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 143 108 грн та витрати понесені за дослідження та надання звіту про визначення вартості матеріальної шкоди у розмірі 1 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 та військової частини № 3027 солідарно на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, стягнутої місцевим судом змінено, зменшено суму до 75 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ч.2 ст. 1187, п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Установлено, що 20 жовтня 2014 року мало місце ДТП за участю автомобіля "Краз", номерний знак НОМЕР_3, під керуванням бійця внутрішніх військ військової частини № 3027 ОСОБА_5, та автомобіля "TOYOTA RAV-4", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та за участю автомобіля "Mazda 3", номерний знак НОМЕР_2, яким керувала ОСОБА_6

Власником автомобіля TOYOTA RAV-4", номерний знак НОМЕР_1, є ОСОБА_4

На момент скоєння ДТП автомобілем "Краз", номерний знак НОМЕР_3, керував старший солдат за контрактом військової частини № 3027

ОСОБА_5, автомобіль "КРАЗ", військовий номер НОМЕР_3, знаходиться на балансі військової частини 3027, на автомобіль "КРАЗ", військовий номер НОМЕР_3, страховий поліс відсутній.

Згідно звіту про оцінку колісного транспортного засобу "TOYOTA RAV-4", номерний знак НОМЕР_1, від 25 листопада 2014 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників склала 115 911,73 грн.

Відповідно до ремонтної калькуляції від 25 листопада вартість автомобіля TOYOTA RAV-4", номерний знак НОМЕР_1, складає 297 505,18 грн.

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України.

У результаті ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні пошкодження, у зв'язку з чим з 20 жовтня 2014 року до 29 жовтня 2014 року перебував на лікуванні в відділенні реанімації та інтенсивної терапії, а 29 жовтня 2014 року по стабілізації стану переведений у відділення політравми для подальшого лікування та підготовки до оперативного втручання.

8 грудня 2014 року Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги видала ОСОБА_3 довідку про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у ДТП.

ОСОБА_3, як інвалід III групи проходив реабілітацію, що підтверджується індивідуальною програмою реабілітації інваліда від 16 червня 2015 року.

МТСБУ прийняло рішення про виплату ОСОБА_3 на відшкодування шкоди в розмірах 29 066,27 грн та 70 933,73 грн.

Моральну шкоду ОСОБА_3 обґрунтовував отриманням в результаті ДТП тяжких тілесних ушкодження, які призвели до численних операцій, встановлення інвалідності, страху пересування в автомобілі порушення нормального ритму життя, порушення стосунків з оточуючими, втрату роботи та належного заробітку протягом останніх півтора року.

Змінюючи розмір моральної шкоди, стягнутої місцевим судом з ОСОБА_5 та військової частини № 3027 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 зі 150 000 грн до 75 000 грн, апеляційний суд посилався на доведеність позовних вимог щодо отримання позивачем моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідачів.

Проте повністю з таким висновком погодитись не можна з огляду на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За змістом ст. ст. 23 та 1167 ЦК України, згідно із якими, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відносини щодо відповідальності за шкоду, спільно заподіяну кількома особами, регулюються ст. 1190 ЦК України, відповідно до якої особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Аналіз зазначеної норми матеріального права свідчить про те, що особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Для настання солідарної відповідальності при заподіянні шкоди злочином, вчиненим двома або кількома особами, необхідно встановити, що діяння заподіювачів шкоди були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їхніх спільних дій.

Судом встановлено, що моральна шкода завдана позивачам, завдана діями водія ОСОБА_5, який на момент скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з військовою частиною № 3027.

Встановивши такі обставини, суду слід було виходячи із зазначених вище норм закону з'ясувати, чи заподіяли відповідачі неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, відтак, чи є передбачені законом підстави для їх солідарної відповідальності перед позивачами. Не встановивши цього та виходячи з самого лише факту перебування в трудових відносинах, суд дійшов передчасного висновку про їх солідарну відповідальність.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не дослідив, чи наявні належні та допустимі докази спільних, сукупних дій або бездіяльності відповідачів, наслідком яких було спричинення шкоди ОСОБА_3 і, об'єднання їх спільним злочинним наміром, причинного зв'язку між шкодою та його протиправного діяння та не перевірив наявність правових підстав для покладення солідарної відповідальності на відповідачів за завдану моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди судом касаційної інстанції не перевіряються з огляду на наступне.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Зміст рішення суду апеляційної інстанції передбачений ст. 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються мотиви, з яких апеляційний суд виходив при ухваленні рішення та відхилені доводи апеляційної скарги.

Разом із тим, зазначивши, що ОСОБА_5 оскаржив рішення місцевого суду лише в частині стягнення моральної шкоди, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України в рішенні не навів відповідні мотиви, у зв'язку з чим він дійшов висновку про залишення у решті рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ