розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2015 року,

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2009 року № 11227869001 звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення підвалу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 155,3 кв. м, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "Дельта Банк" права власності на вказане майно; визнати за ПАТ "Дельта Банк" право власності на предмет іпотеки; припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_4 на нежитлові приміщення підвалу, в тому числі право володіння, користування та розпорядження вказаними нежитловими приміщеннями підвалу; витребувати від ОСОБА_4 та передати ПАТ "Дельта Банк" технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на предмет іпотеки, стягнути на користь позивача з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" зазначало, що 02 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11227869000, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 28 100 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 02 жовтня 2017 року або достроково зі сплатою 12,90 відсотків річних за користування кредитом.

30 січня 2009 року було укладено додаткову угоду № 3, відповідно до якої номер кредитного договору змінено на № 11227869001 та додаткову угоду № 2, згідно якої відповідачу було подовжено кінцевий термін повернення кредиту до 30 вересня 2022 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 05 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення підвалу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 155,3 кв. м.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" змінив назву на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк").

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у зв'язку з чим до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Через неналежне виконання умов кредитного договору про надання споживчого кредиту у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 40 092, 43 дол. США, що еквівалентно 320 458 грн 79 коп., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом та просив його задовольнити у повному обсязі.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2014 року у задоволені позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2015 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" з інших підстав.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11227869000.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 28 100,00 дол. США, який зобов'язувався повернути у повному обсязі в строк до 02 жовтня 2017 року або достроково зі сплатою 12,90 % річних за користування кредитом.

30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 2, відповідно до якої відповідачу було подовжено кінцевий термін повернення кредиту до 30 вересня 2022 року та додаткову угоду № 3, згідно якої номер договору про надання споживчого кредиту № 11227869000 змінено на № 11227869001.

05 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав у іпотеку нежитлові приміщення підвалу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 155,3 кв. м, що належать відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25 квітня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л.П., за реєстром № 1813, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 25 квітня 2005 року за № 567463; згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 931277, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л.П. 25 квітня 2005 року, зареєстрованого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 05 травня 2005 року, за № 18390; згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7175229, виданого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 05 травня 2005 року.

08 грудня 2011 року між ПАТ"УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

На підставі вказаного договору до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

В акті прийому-передачі документації за договором відступлення права грошової вимоги від 08 грудня 2011 року розмір вимоги до ОСОБА_4 не вказаний.

З довідки ПАТ "Дельта Банк" від 01 серпня 2013 року вбачається, що заборгованість по кредитному договору № 11227869001 станом на 01 серпня 2013 року складає 40 092, 43 дол. США, що еквівалентно 320 458 грн 79 коп.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ПАТ "Дельта Банк", суд першої інстанції виходив із того, що позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано розрахунок вказаної заборгованості. З довідки позивача від 01 серпня 2013 року про заборгованість ОСОБА_4 не вбачається яким чином банком нараховувалась заборгованість відповідачеві за кредитним договором, у зв'язку з чим позовні вимоги необґрунтовані.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив своє рішення при недоведеності обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), та з урахуванням вимог ст. ст. 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", дійшов обґрунтованого висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений ПАТ "Дельта Банк" у позовній заяві, а саме шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Доводи касаційної скарги про те, що Законом України "Про іпотеку" (898-15) передбачено право іпотекодержателя на задоволення вимог шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та у разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі (застереженні) іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом, не знайшли свого підтвердження.

Так, ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч. ч. 1, 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч.1 ст. 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи в касаційному порядку не передбачено.

Таким чином, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.