розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем з 19 грудня 1981 року до 24 квітня 2003 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2002 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі ј частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 10 липня 2002 року і до досягнення дитиною повноліття. Однак, судове рішення про стягнення аліментів відповідач не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 13 333,23 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 13 333,23 грн., неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 10 липня 2002 року по 28 січня 2008 року у розмірі 98 769,37 грн.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина у Орджонікідзевському відділі державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області не перебуває, а тому відсутні докази виникнення у відповідача заборгованості, у зв'язку із чим відсутні підстави для застосування до нього відповідальності у виді сплати неустойки (пені), встановленої статтями 195, 196 СК України.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 липня 2002 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 10 липня 2002 року і до досягнення сином повноліття.

Як вбачається з наданої позивачем копії розрахунку заборгованості по аліментах, складеного державним виконавцем Орджонікідзевського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Мазуріною О.М., загальна сума боргу ОСОБА_4 за період з 01 лютого 2002 року по 01 січня 2008 року складає 13 333,23 грн. (а. с. 9).

Вказаний розрахунок відповідачем не оскаржувався.

Згідно ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2002 року платник аліментів ОСОБА_4 оголошений у розшук у зв'язку із заборгованістю з сплати аліментів (а. с. 12).

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач надала розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, складений державним виконавцем Орджонікідзевського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Мазуріною О.М. (а. с. 9).

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Як встановлено судами, відповідно до довідки Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області, за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів не перебуває (а. с. 71).

Проте, як судом першої інстанції, так й апеляційним судом не усунуто протиріччя щодо наявності (відсутності) виконавчого провадження про стягнення аліментів з відповідача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник вказувала, що строк для стягнення аліментів закінчився 28 січня 2008 року, тому виконавче провадження відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" закрито і відсутні відомості про наявність такого виконавчого провадження (а. с. 124).

Проте, такі доводи судом залишені поза увагою та не спростовані належними та допустимими доказами.

Разом з тим, відсутність виконавчого провадження у ЄДРВП не спростовує довідки державного виконавця про наявність боргу зі сплати аліментів.

За змістом статей 58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, нотаріально посвідчена заява сина сторін у справі про те, що батько надавав йому допомогу та сплачував матері аліменти не є належним та допустимим доказом в силу вимог статей 58, 59 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Згідно з ч. 4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не спростовано належними та допустимими доказами наданого позивачем розрахунку заборгованості щодо оплати аліментів та розміру пені від суми несплачених аліментів.

Крім того, суд не позбавлений права навести власний розрахунок при задоволенні грошової вимог з урахуванням сплачених відповідачем коштів на виконання рішення суду про стягнення аліментів.

При новому розгляді справи, місцевому суду слід врахувати також, що норма ст. 196 СК України набрала чинності з 01 січня 2004 року, з якого і слід обраховувати пеню.

Таким чином, суди попередніх інстанцій всупереч вимог статей 213, 214 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернули, допустили суттєву неповноту у з'ясуванні обставин справи, не спростували належними та допустимими доказами доводи відповідача, не виклали у мотивувальній частині судового рішення обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.