розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа - Тернопільська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за період затримки виконання рішення суду, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року,

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся із вищевказаним позовом до суду, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року його поновлено на посаді головного лікаря державного закладу "Відділкова лікарня станції Тернопіль" державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (надалі - ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця"). Враховуючи те, що виплата середньомісячного заробітку не була предметом попередньої справи, тому просить стягнути з ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" за період з 24 липня 2014 року, дати незаконного звільнення, по 17 липня 2015 року, дату поновлення на посаді, 83962,24 грн. середньомісячної заробітної плати. Оскільки вказане судове рішення не виконано в добровільному порядку Державною адміністрацією залізничного транспорту України, стороною трудового контракту, тому за час затримки його виконання, за період з 17 липня 2015 року по 23 лютого 2016 року, просить стягнути 51236,80 грн. середньомісячної заробітної плати.

В червні 2016 року ОСОБА_3, в порядку ст. 33 ЦПК України, заявив клопотання про заміну відповідача в частині позовних вимог щодо стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання судового рішення, із Державної адміністрації залізничного транспорту України на публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), яке судом задоволено.

В липні 2016 року ОСОБА_3 збільшив розмір позовних вимог про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення стосовно періоду і просив стягнути з ПАТ "Українська залізниця" 86606,72 грн. за період з 17 липня 2015 року по 27 липня 2016 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 серпня 2016 року позов задоволено. Стягнуто із ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 83962,24 грн., утримавши з неї податок на доходи фізичних осіб та інші обов'язкові платежі. Стягнуто із ПАТ "Українська залізниця" середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду в розмірі 86606,72 грн., утримавши з неї податок на доходи фізичних осіб та інші обов'язкові платежі. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення з ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_3 6611,25 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду та стягнення судового збору та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у стягненні середньої заробітної плати за період затримки виконання рішення суду з ПАТ "Українська залізниця". В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України рішення суду першої інстанції переглянуто в апеляційному порядку лише в частині вирішення позовних вимог до ПАТ "Українська залізниця", в іншій частині - судове рішення не було предметом апеляційного перегляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ПАТ "Українська залізниця" та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ПАТ "Українська залізниця" не є правонаступником прав та обов'язків ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця", де позивач займав посаду головного лікаря, тому не має нести відповідальність за невиконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді на підставі ст. 235 КЗпП України.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

Суд касаційної інстанції на підставі ст. 335 ЦПК України не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 виконував обов'язки головного лікаря ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" на підставі контракту № 24 від 01 жовтня 2013 року, укладеного між ним та Державною адміністрацією залізничного транспорту України на термін з 02 жовтня 2013 року по 01 жовтня 2014 року включно.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року в справі № 607/10389/14-ц за позовом ОСОБА_3 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, Міністерства інфраструктури України, третя особа - ДТГО "Львівська залізниця" про встановлення факту перебування на посаді на умовах безстрокового трудового договору, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, визнано незаконним наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України № 1105/ос від 23 липня 2013 року про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та п. 5.3.11. контракту № 24 за невиконання умов контракту і поновлено його по посаді з 24 липня 2014 року.

На день звернення з позовом у вказаній справі, 23 лютого 2016 року, рішення суду щодо поновлення ОСОБА_3 на посаді не виконано.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

На підставі Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23 лютого 2012 року (4442-17) утворено ПАТ "Українська залізниця", якого залучено у справі в суді першої інстанції як правонаступника Державної адміністрації залізничного транспорту України, з яким позивач уклав контракт № 24 від 01 жовтня 2013 року (а.с. 65-66).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що хоча ДТГО "Львівська залізниця" і увійшло в структуру ПАТ "Укрзалізниця", однак ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" була і є самостійною юридичною особою, засновником якої є Міністерство інфраструктури України, має ідентифікаційний код 21156686 і до реорганізації належала до сфери управління ДТКО "Львівська залізниця". Крім того, суд зазначив, що ПАТ "Укрзалізниця" не є правонаступником прав та обов'язків ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця".

Разом з тим, суди обох інстанцій, ухваливши протилежні судові рішення, не встановили обставин справи в повному обсязі, не врахували правові норми, якими регулюються спірні правовідносини та не визначили коло осіб, між якими спірні правовідносини виникли, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Порядок внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) визначений Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV (далі - Закон № 755-IV (755-15) ).

Відповідно до ст. 4 Закону № 755-IV, у редакції, чинній на час здійснення державної реєстрації ПАТ "Українська залізниця", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема, внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Аналогічну норму наведено і в частині 1 ст. 10 Закону № 755-IV у чинній редакції.

Державну реєстрацію ПАТ "Українська залізниця" здійснено 21 жовтня 2015 року, про що свідчить відповідний запис у Реєстрі.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази занесення в Реєстр відповідного запису про припинення юридичної особи Державної адміністрації залізничного транспорту України (00034045).

Запис про припинення вказаної юридичної особи також відсутній у Реєстрі на момент розгляду справи касаційним судом.

Таким чином, вирішуючи в порядку ст. 37 ЦПК України питання про залучення до участі у справі правонаступника Державної адміністрації залізничного транспорту України (00034045), суд першої інстанції не врахував, що умовою вчинення вказаної процесуальної дії закон визначає припинення юридичної особи у визначеному законом порядку.

Крім того, місцевий суд не врахував, що питання правонаступництва ПАТ "Українська залізниця" стосовно Державної адміністрації залізничного транспорту України (00034045) визначається спеціальним Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (4442-17) та прийнятою на його виконання постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 (200-2014-п) "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", які пов'язують перехід прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України до ПАТ "Українська залізниця" з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника. Оскільки зазначених обставин суд у повному обсязі не перевірив, висновок щодо наявності підстав для залучення ПАТ "Українська залізниця" як правонаступника Державної адміністрації залізничного транспорту України (00034045) є передчасним.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Проте суди всупереч вимогам статей 212 - 214, 315 ЦПК України зазначене не врахували та не з'ясували, чи припинено юридичну особу Державної адміністрації залізничного транспорту України (00034045) відповідно до вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України та в зв'язку із цим не встановили коло осіб, які мають нести відповідальність за невиконання рішення суду щодо поновлення на посаді позивача.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвалені судами рішення в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Судові рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_3 до ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 83962,24 грн. в касаційному порядку не оскаржувались, тому в порядку ст. 335 ЦПК України касаційним судом не переглядались.

Керуючись статтями 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.