Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що за умовами кредитного договору від 12 вересня 2008 року № PLKPGA0000000001, укладеного між банком та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 192 298 доларів США на умовах, визначених договором, на термін до 12 вересня 2015 року. Неналежне виконання позичальником умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, яка станом на 10 грудня 2014 року склала

345 382,21 доларів США, що еквівалентно 5 401 777, 69 грн, які позивач просив стягнути в судовому порядку.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 25 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 345 382,21 доларів США, що еквівалентно 5 401 777,69 грн, та судовий збір у розмірі 3 654 грн, а всього 5 405431,69 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виникли зобов'язання, що випливають з кредитного договору. Оскільки відповідач належним чином не виконував обов'язки, покладені договором, позивач має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Установлено, що 12 вересня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № PLKPGA0000000001, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 192 298 доларів США, зі сплатою 15% річних на суму залишку заборгованості по кредиту, на строк до 12 вересня 2015 року.

Обґрунтовуючи позов, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалось на порушення позичальником умов кредитного договору щодо його повернення.

У силу положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У той же час відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд виходив із доведеності банком факту надання відповідачу кредиту. На підтвердження доводів позовної заяви надано кредитний договір та розрахунок.

При розгляді справи встановлено, що згідно заяви на видачу готівки № 302 від 12 вересня 2008 року у день укладення кредитного договору ОСОБА_3 було видано готівкою кредит у розмірі 170 000 доларів США. Отримувачем коштів пред'явлено паспорт на ім'я ОСОБА_3

Щодо отримання залишку кредитних коштів 22 298 доларів США (192 298 доларів США -170 000 доларів США) фактичними обставинами справи не встановлювалось.

Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_3 посилається на рішенням Диканського районного суду Полтаської області від 29 травня 2009 року та від 4 грудня 2009 року, яким установлено, що кошти за наведеним вище кредитним договором від 12 вересня 2008 року № PLKPGA0000000001 отримав не відповідач, а інша особа - ОСОБА_4

Аналогічні доводи були наведені заявником і в апеляційній скарзі.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги відповідача, апеляційний суд посилався на те, що встановлені цими судовими рішеннями обставини не стосуються предмета доказування і преюдиційного значення в силу ст. 61 ЦПК України не мають.

Зазначав, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, а відтак наведені доводи не є предметом доказування у даному спорі.

Проте з таким твердженням суду повністю погодитися не можна.

Так, 29 травня 2009 року Диканським районним судом Полтавської області у справі за позовом відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за кредитом та виселення ухвалено рішення, яким банку відмовлено в задоволенні позову.

Даним судовим рішенням установлено, що 12 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, згідно якого відповідач ОСОБА_4 в забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № PLKPGA0000000001, укладеним між банком та ОСОБА_3:, передав банку в іпотеку належне нерухоме майно. Однак у суді було встановлено, що відповідач ОСОБА_5 від позивача ВАТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів не одержував, тому і зобов'язань щодо повернення коштів у нього не виникло ( а. с. 61-63) .

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 4 грудня 2009 року, ухваленого у справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до

ОСОБА_4 про стягнення боргу; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про розірвання договору іпотеки та зняття заборони відчуження нерухомого майна, частково задоволено позов банку, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку 1 408 315,24 грн заборгованості. Розірвано договір іпотеки від 12 вересня 2008 року, укладений між банком та ОСОБА_4

Покладаючи на ОСОБА_4 обов'язок по сплаті заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № PLKPGA0000000001, укладеним між банком та ОСОБА_5, суд прийшов до висновку, що за даними договором гроші фактично були отримані ОСОБА_4, що останнім не заперечувалось у судовому засіданні та підтверджується його підписом на оригіналах банківського документу про одержання коштів.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд безпідставно відмовив відповідачу у клопотанні про витребування оригіналу документа про отримання коштів за заявою відповідача на видачу готівки від 12 вересня 2008 року, не усунув суперечності між встановленими у справі фактичними обставинами та обставинами, встановленими судовими рішенням, які набрали законної сили.

Викладене свідчить про передчасне постановлення апеляційним судом ухвали про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.