розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області

від 24 листопада 2016 року й за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року,

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк (далі - ПАТ ПУМБ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 5764191, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе за вказаним договором грошових зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту, унаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 15 654,28 доларів США, яку остання на вимогу банку добровільно сплачувати відмовляється.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2015 року провадження у вказаній справі відкрито та призначено справу до слухання у судовому засіданні на 21 травня 2015 року.

Заперечуючи проти позову, 21 травня 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги мотивувала тим, що кредитний договір та додаткові угоди до нього не відповідають вимогам закону, самі додаткові угоди укладені із суттєвим порушенням істотних умов основного договору з використанням елементів нечесної підприємницької практики, крім того вона була позбавлена можливості вносити зміни до змісту кредитного договору при його укладенні й була вимушена погодитися на умови, запропоновані банком, що порушує її права споживача та завдає їй значної шкоди.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ ПУМБ до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року позов ПАТ ПУМБ задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 5764191 у розмірі 15 654,28 доларів США, з яких 14 658,49 доларів США - заборгованість за сумою кредиту, 995,79 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року змінено в частині визначення розміру кредитної заборгованості, а саме зменшено розмір заборгованості до 15 263,46 доларів США, що еквівалентно 366 936 грн 32 коп.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПАТ ПУМБ у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення апеляційного суду в частині визначення гривневого еквівалента заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 16 листопада 2007 року між закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк, правонаступником якого є ПАТ ПУМБ, та ОСОБА_4 було укладено кредитним договір № 5764191, за умовами якого відповідач отримала іпотечний кредит для придбання квартири АДРЕСА_1 в розмірі 33 370 доларів США зі сплатою 11,90% річних.

24 грудня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду № 10222974, якою змінено графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитів.

Додатковою угодою № 4526А63AFBEB934897170866B9D80D32 від 15 липня 2014 року також змінено графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Відповідний графік наведено у вказаній угоді.

Письмовою вимогою від 8 січня 2015 року ПАТ ПУМБ у зв'язку з існуванням кредитної заборгованості змінив строк виконання основного зобов'язання та вимагав від ОСОБА_4 дострокового повернення всієї суми кредиту у загальному розмірі 15 184,26 доларів США у 60-денний строк з моменту отримання цієї вимоги.

Станом на 1 квітня 2015 року заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором від 16 листопада 2007 року, відповідно до наданого позивачем розрахунку, становить 15 654,28 доларів США, з яких 14 658,49 доларів США - заборгованість за кредитом, та 995,79 доларів США - заборгованість за процентами.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 21 жовтня 2016 року заборгованість за кредитним договором № 5764191 станом на 1 квітня 2015 року в загальному розмірі становить 15 369,45 доларів США.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) .

У ч. 1 ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

У силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Задовольняючи позов ПАТ ПУМБ, суд першої інстанції виходив із того, що через невиконання відповідачем ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за договором кредиту щодо його своєчасного й повного погашення у останньої виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності у відповідача невиконаних зобов'язань перед позивачем, однак змінив розмір кредитної заборгованості, пославшись на висновок судово-економічної експертизи від 21 жовтня 2016 року, а також, зазначивши розмір заборгованості в національній валюті.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій виходили із безпідставності та недоведеності вимог ОСОБА_4

Проте повністю погодитись із такими висновком суду апеляційної інстанції не можна.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ ПУМБ просило стягнути з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 5764191 у сумі 15 654,28 доларів США з яких 14 658,49 доларів США - заборгованість за кредитом, та 995,79 доларів США - заборгованість за процентами, тобто суму заборгованості банк просив стягнути в іноземній валюті, яка була валютою кредитування.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, у резолютивній частині зазначив про стягнення заборгованості у розмірі 15 263,46 доларів США, яка складає 366 936 грн 32 коп., що може бути підставою для зміни обсягу зобов'язання, яке визначено у доларах США, тоді як суд, у разі заявлення позивачем вимоги про стягнення суми в іноземній валюті, може у своєму рішенні зазначити еквівалент стягуваної в іноземній валюті суми до гривні за курсом НБУ на день ухвалення рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього кодексу.

Змінюючи суму заборгованості відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 21 жовтня 2016 року, апеляційний суд зазначене не врахував, не дав належної правової оцінки висновку експертизи і не звернув уваги на те, що кредитна заборгованість визначається відповідно до умов кредитного договору та вимог закону; не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; визначаючи розмір заборгованості, суд обмежився лише висновком експертизи, таким чином обмеживши права сторін, не надавши оцінку іншим доказам у справі, зокрема розрахунку заборгованості, наданому банком, та не зазначивши мотивів, з яких відхилив такі докази.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Проте апеляційний суд стягнув заборгованість за кредитними договорами із переведенням іноземної валюти в національну не зазначивши за яким саме курсом, що не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України.

У зв'язку з наведеним, під час нового розгляду справи, на виконання вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України, апеляційному суду слід визначити, який порядок платежу встановлено умовами кредитного договору та додаткових угод до нього й у залежності від цього ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в частині позову ПАТ ПУМБ до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг зі скасуванням рішення апеляційного суду в частині позову ПАТ ПУМБ до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 1054 ЦК України, передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , визначено, що банки не мають права встановлювати платежі, які має споживач сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсними окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання умов кредитного договору, укладеного між сторонами 16 листопада 2007 року, недійсними, оскільки вони відповідають основоположному принципу свободи договору і не суперечать вимогам чинного цивільного законодавства, ОСОБА_4 не доведено факту порушення її прав та положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки кредитодавець надав споживачу всю інформацію, пов'язану з одержанням кредиту, сукупну вартість кредиту, умови договору не є несправедливими і банк не здійснював відносно позивача нечесну підприємницьку практику, не вводив в оману.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4 виконувала свої зобов'язання за оскаржуваним кредитним договором по поверненню суми кредиту та сплаті відсотків за його користування й, відповідно, повернула більшу частину отриманих кредитних коштів, які зі згоди її чоловіка були використані для придбання нерухомості.

Такий висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, яка в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України (1618-15) має враховуватись іншим судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі в частині зустрічного позову, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку відповідно до положень ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_4 не спростовують і зводяться до оцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції в розумінні ст. 335 ЦПК України, і не дають підстав вважати, що апеляційним судом під час розгляду цієї справи допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог підлягає залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року в частині позову публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним залишити без змін.