розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання поруки припиненою за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року,

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило солідарно стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 178 914,16 дол. США та судовий збір в сумі 3 654 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір з відповідними змінами згідно з додатковими угодами, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 160 тис. дол. США із кінцевим терміном повернення 10 грудня 2037 року на умовах сплати за користування кредитом 12,25% річних. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитом між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, за умовами якого останній поручився перед кредитором за належне виконання позичальником зобов'язань за указаним кредитним договором. Відповідачі свої зобов'язання щодо погашення заборгованості по даному кредиту належним чином не виконували, у результаті чого мають заборгованість за кредитом, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Універсал Банк", у якому, посилаючись на те, що банк пропустив передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк звернення до суду з вимогами до нього як поручителя про виконання порушеного боржником зобов'язання за кредитним договором, просив визнати поруку за договором від 24 грудня 2007 року, укладеним між ним та ПАТ "універсал Банк" припиненою.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 квітня 2016 року позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року в сумі 178 914,16 дол. США. Вирішено питання про судовий збір. У решті позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано поруку ОСОБА_4 за договором від 24 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ "Універсал Банк", припиненою.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ "Універсал Банк". Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Універсал банк" заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року в сумі 178 914,16 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові ПАТ "Універсал Банк".

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних вимог, виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 прострочила виконання зобов'язання, то банк має право вимагати на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України дострокового повернення кредитної заборгованості в розмірі 178 914,16 дол. США з позичальника. Відмовляючи у стягненні кредитної заборгованості з ОСОБА_4, місцевий суд виходив із того, що в силу ч. 4 ст. 599 ЦК України порука між банком та поручителем є припиненою, а тому відсутні підстави для покладення на поручителя солідарної відповідальності за невиконання боржником відповідних зобов'язань за кредитним договором.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення щодо солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача указаної заборгованості, виходив із положень ст.ст. 554, 559 ЦК України та дійшов висновку про те, що на час звернення до суду із указаним позовом зобов'язання позичальника не припинено, а тому поручитель повинен відповідати перед банком солідарно з позичальником.

Такі висновки апеляційного суду є правильними з огляду на наступне.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов'язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 619 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Судом установлено, що 24 грудня 2007 року між ВАТ "Універсал Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 160 тис. дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 12,25% на рік та строком користування до 10 грудня 2037 року (а.с. 6-13).

Згідно з п. 2.4 договору погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів відповідно до графіку платежів, що є додатком № 2 до кредитного договору (а.с. 14-16).

9 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з умовами якої сторони погодили порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та внесли відповідні зміни до кредитного договору від 24 грудня 2007 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 24 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.

9 лютого 2009 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки від 24 грудня 2007 року, згідно з якою поручитель засвідчив, що йому відомі усі умови основного договору і він з ними погоджується.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, у ОСОБА_3 утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 26 січня 2015 року становила 178 914,16 дол. США, що еквівалентно 2 825 412 грн 41 коп., з якої: заборгованість по тілу кредиту - 155 443,71 дол. США, що еквівалентно 2 454 767 грн 07 коп., заборгованість за відсотками - 23 262,18 дол. США, що еквівалентно 367 356 грн 35 коп., заборгованість по відсоткам - 208,27 дол. США, що еквівалентно 3 289 грн.

Розмір вказаної заборгованості відповідачами не спростовано.

Відтак, правильними є висновки апеляційного суду про необхідність стягнення з боржника та поручителя у солідарному порядку кредитної заборгованості в розмірі 178 914,16 дол. США.

Доводи касаційної скарги відповідачів про припинення договору поруки не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови основного договору і він з ними погоджується.

Відповідно до п. 4.2 порука припиняється із припиненням всіх зобов'язань боржника за основним договором, що забезпечується такою порукою (т. 1 а.с. 43).

Відповідно до п. 5.2.5 кредитного договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад 2 місяці, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення повідомлення, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 31-й календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що 22 серпня 2014 року банк направив відповідачам вимоги про необхідність виконання своїх зобов'язань за кредитним договором і договором поруки, дострокове погашення кредиту та відсотків в загальному розмірі 169 612,54 дол. США, які залишилися без виконання (т. 1 а.с. 38-41, 47-50).

Зокрема, поручителем вказане повідомлення отримано 26 серпня 2014 року (т. 1 а.с. 48).

Як зазначено у повідомлення поручителю пропонувалось усунути порушення умов кредитного договору, у випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61-й день з моменту отримання вимоги.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2. Ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Так, зазначений позов подано до суду 23 квітня 2015 року (т.1 а.с. 63), поручителем вищевказана вимога щодо погашення заборгованості отримана 26 серпня 2014 року, яка мала бути виконана протягом 60-ти днів, отже останнім днем виконання зобов'язання за вимогою є 27 жовтня 2014 року, відтак позов до поручителя подано у межах шестимісячного строку, що правильно встановлено апеляційним судом.

Відтак, правильними є висновки апеляційного суду про те, що позичальник за невиконання основного зобов'язання відповідає у солідарному порядку з поручителем.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ