розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: служба у справах дітей Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради та Виконавчий комітет Полтавської міської ради, про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України, за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року,

У червні 2014 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави Міністерства оборони України звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги мотивуючи тим, що представниками Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави проведена перевірка законності заселення та проживання громадян у службовому житлі Збройних Сил України та Міністерства оборони України, в ході якої було встановлено, що на даний час в спірній службовій квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, онука ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 та інша онука ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, які у військовій частині та інших підрозділах полтавського гарнізону не працюють, на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у Збройних Силах України, не перебувають, а отже на думку позивача не мають законних підстав на проживання в службовій квартирі, яка згідно з ст. 119 ЖК Української PCP була надана як сім'ї військовослужбовця, і зобов'язані звільнити займане жиле приміщення.

Позивач просив виселити із службового жилого приміщення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року, в задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України відмовлено повністю.

У касаційній скарзі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходили з того, що позивач не надав доказів того, що відповідачі самоправно зайняли квартири і їх виселення можливе без надання іншого жилого приміщення.

Доводи скарги про те, що наданий суду ордер є спеціальним та не дає право на вселення, а лише право на реєстрацію, а також про те, що відповідачі не перебувають на обліку, а тому у них відсутні підстави на отримання житлового приміщення з відомчого фонду Міністерства оборони України, є необґрунтованими та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Як установлено судами попередніх інстанцій, будівля під номером 6-11 (на даний час будинок № АДРЕСА_1, знаходиться на території військового містечка, в усіх документах, технічних і правовстановлюючих вона зазначена як адміністративна будівля.

У 2007 році рішенням Полтавського міськвиконкому цій будівлі надана адреса: АДРЕСА_1.

У період з 18 по 19 травня 2015 року Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту та фінансового контролю, як контролюючим органом Міністерства оборони України, на підставі доручення Міністра оборони України від 23 квітня 2015 року № 7228 та розпорядження директора Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України від 13 травня 2015 року № 234/1714, проведено позаплановий аудит відповідності окремих питань діяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, зокрема по перевірці дотримання вимог чинного законодавства під час розподілу житла за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами позапланового аудиту виявлено порушення п. 4.1. Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (z0024-12) (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337, щодо забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями для постійного проживання в населеному пункті за місцем перебування їх на квартирному обліку згідно з чергою.

Згідно з вимогами перевірки, надано термін для вжиття дійових заходів щодо вивільнення квартири мешканцями, які не перебувають на житловій черзі полтавського гарнізону та не мають права на отримання житла, в якому проживають на даний час.

Відповідно до довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави є організацією Міністерства оборони України, фінансується з державного бюджету за кошторисом Міністерства оборони України по загальному та спеціальному фондах. Все майно позивача є загальнодержавною власністю та надано йому на праві оперативного управління.

У ході проведення аудиту встановлено, що згідно з наказом Міністра оборони України від 22 березня 2012 року № 155 за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 "Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ" у 2012 році Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України було розроблено і затверджено проектну документацію для реконструкції будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 під 65-ти квартирний житловий будинок та були проведенні відповідні ремонтні роботи у будівлі гуртожитку.

На запит місцевого суду Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави надано копію ордера, виданого ОСОБА_6, який видано на склад сім'ї: дочка ОСОБА_7, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, за адресою: АДРЕСА_1 підтвердженням цього в судовому засіданні відповідачами було надано суду для огляду оригінал ордера.

Родина відповідачів, в складі: батька ОСОБА_10 - військовослужбовця, його дружини ОСОБА_6 - працівника військової частини, доньки ОСОБА_11 отримала дві кімнати, в адміністративному корпусі будинку, по АДРЕСА_2

Будинок значився гуртожитком готельного типу. Дозвіл на заселення і реєстрацію надавав командир військової частини, одночасно з цим була здійснена їхня реєстрація за вказаною адресою і постановка на квартирний облік родини військовослужбовця в військовій частині.

До 2005 року родина перебувала на квартирній черзі в військовій частині, як родина, що потребує поліпшення житлових умов, тобто житла.

До цього часу відповідач ОСОБА_6 залишається працівником військової частини, а отже вона має право проживати в будівлі, яка фактично належить цій же частині, в родині двоє дітей, одна дитина неповнолітня, іншій тільки виповнилось 18 років, жодна із них не має іншого житла у власності і фактично починаючи з 1993 року всі вони мешкають в спірному помешканні, маючи постійну реєстрацію, сплачуючи комунальні послуги і перебуваючи на законних підставах в цьому помешканні.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Згідно із ст. 124 ЖК УРСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п. 2.1 Наказу Міноборони від 06 жовтня 2006 року № 577 (z1171-06) "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень", чинної на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається на час виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби.

При цьому, згідно з п. 2.19 цього наказу підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, особа яка не має двадцяти років вислуги, у разі її звільнення з військової служби в запас або у відставку крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

Згідно із ст. 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Як вбачається із змісту постанови Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року № 6-115цс13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування у судовій практиці, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, сім'ї військовослужбовців (стаття 125 ЖК УРСР ).

З позовної заяви вбачається, що позов пред'явлено на підставі ст. 116 ЖК Української РСР - виселення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення без надання іншого жилого приміщення.

При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено і це не спростовано позивачем, що дозвіл на вселення відповідачів на їх реєстрацію надавав командир військової частини, в якій проходив службу ОСОБА_10

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.