розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит, третя особа: ОСОБА_5, про визнання припиненими правовідносин майнової поруки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_6, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2017 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ПАТ Банк Фінанси та Кредит, третя особа - ОСОБА_5, про визнання припиненими правовідносин майнової поруки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_5 був укладений договір кредиту, забезпечений договором іпотеки, укладеним за згодою ОСОБА_4 Ураховуючи те, що договір іпотеки містить змішані умови, зокрема і договору поруки, а обсяг зобов'язань за кредитним договором було збільшено без згоди позивача як поручителя, зобов'язання за договором іпотеки, майнової поруки підлягають припиненню.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_6, просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи в позові, зазначав наступне.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до рішення апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року, постановою Верховного суду України від 01 липня 2015 року, встановлено що 17 вересня 2007 року між відповідачем та третьою особою був укладений договір кредиту.

У рахунок забезпечення виконання зобов'язань між сторонами кредитного договору був укладений договір іпотеки від 17 вересня 2007 року, згідно з яким третя особа як позичальник передав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Іпотечний договір був укладений за згодою позивача, яка на час укладення договору іпотеки перебувала у шлюбі з третьою особою. Згода позивача викладена у нотаріально посвідченій заяві. На предмет іпотеки звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за основним зобов'язанням.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2009 року за результатом розгляду справи про поділ майна позивача та третьої особи, квартиру поділено по 1/2 частини.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2010 року було встановлено, що 17 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір поруки в рахунок забезпечення виконання зобов'язань вищевказаного кредитного договору, укладеного між відповідачем та третьою особою. Ураховуючи, що обсяг зобов'язань за кредитним договором було збільшено даним рішенням суду, договір поруки між позивачем та відповідачем було припинено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважав, що є власником 1/2 частини предмета іпотеки, отже фактично є майновим поручителем за іпотечним договором, укладеним в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Крім того, п. 8.4.16 договору іпотеки забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором не обмежується зверненням стягнення на заставлене майно, вимоги кредитора можуть бути задоволено за рахунок іншого майна, що не є предметом іпотеки, отже договір іпотеки є змішаним. Таким чином, зважаючи на те, що рішенням суду встановлено, що умови основного зобов'язання було збільшено, а позивач як власник 1/2 частини предмета іпотеки фактично є майновим поручителем, додаткової угоди до договору іпотеки щодо збільшення обсягу зобов'язань, на яке б позивач надавала згоду, укладено не було, така порука підлягає припиненню.

Разом із тим суд вважав, що договір іпотеки між відповідачем та третьою особою був укладений за згодою позивача, яка на той час перебувала у шлюбі з третьою особою - позичальником. Право власності на предмет іпотеки, на час укладення договору іпотеки було зареєстровано за третьою особою, у зв'язку з чим між відповідачем (іпотекодержателем) та третьою особо (іпотекодавцем) був укладений договір іпотеки. Реєстрація права власності на предмет іпотеки мала місце в період шлюбу, у зв'язку з чим від позивача була отримана згода на укладення договору іпотеки. Через рік після укладення договору іпотеки позивач та третя особа розірвали шлюб, а ще через рік поділили майно, зокрема предмет іпотеки - по 1/2 частини за кожним.

Ураховуючи те, що договір майнової поруки між позивачем та відповідачем укладений не був, підстав вважати майнову поруку позивача припиненою згідно з договором іпотеки, укладеним між іншими сторонами цього договору, немає.

Крім того, під час укладення договору іпотеки відповідач правомірно розраховував на право в майбутньому в разі невиконання основного зобов'язання іпотекодавцем задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна у повному обсязі, а не за рахунок його частини, яка на час укладення договору іпотеки не була визначена. На час укладення договору іпотеки право власності було зареєстровано за іпотекодавцем одноособово, у зв'язку із чим договір іпотеки був укладений саме з останнім. Згоду позивача як дружини іпотекодавця на укладення договору іпотеки на предмет іпотеки вцілому, на умовах та на його розсуд було отримано від позивача, при цьому іпотекодержатель не міг знати наперед, яким чином буде і чи буде взагалі розподілено майно, що є предметом іпотеки.

Крім того, згідно з п. 14 договору іпотеки в разі зміни будь-якого строку виконання зобов'язань за кредитним договором, право іпотеки не припиняється. При цьому, якщо збільшується розмір зобов'язань за кредитним договором, право іпотеки розповсюджується також і на такі зобов'язання. Отже, зважаючи на те, що така умова передбачена у іпотечному договорі, укладення додаткових угод з підстав, зазначених вище, що зумовлює збільшення обсягу зобов'язань.

Що стосується доводів позивача про змішані умови договору, зокрема п. 8.4.16, в якому зазначено, що іпотекодержатель має право отримати відшкодування з майна іпотекодавця, яке не є предметом іпотеки, суд вважав, що даний пункт також не стосується позивача, оскільки вона не є стороною договору. Крім того, договір поруки, укладений між позивачем та третьою особою, припинив свою дію на підставі зазначеного вище рішення суду.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, правильного застосувавши норми матеріального права: ст. ст. 1, 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 627 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст. 212 ЦПК України).