Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

Ступак О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 квітня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 24 вересня 1983 року по 10 квітня 2014 року він із ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі. На підставі договору довічного утримання від 20 червня 1994 року у спільну сумісну власність подружжя придбали 57/100 часток будинковолодіння № 20, розташованого на земельній ділянці площею 600 кв. м по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року відчужувач за договором довічного утримання ОСОБА_5 померла. Станом на 9 лютого 2015 року вартість зазначеного вище об'єкта нерухомості складає 135 000 грн.

Зазначав, що жодних умов про те, що грошові кошти, витрачені на придбання будинковолодіння є особистою власністю того чи іншого подружжя, нотаріальні та будь-які інші документи не містять. Всі спроби розділити спільне майно позасудовим шляхом позитивних результатів не дали.

Ураховуючи наведене, просив визнати 57/100 частин будинковолодіння № 20, загальною площею 85,7 кв. м, жилою площею 35, кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 600 кв. м, по АДРЕСА_1, майном, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та здійснити поділ спільного майна подружжя в рівних частках, а саме: визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частку вказаного будинковолодіння.

У липні 2015 року ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов, у якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частку автомобіля марки "Volkswagen passat", 1985 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, мотивуючи тим, що він був придбаний під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 за 2 500 доларів США, а відтак, є спільною сумісною власністю подружжя, частки яких є рівними.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано 57/100 частин будинковолодіння № 20, загальною площею 85, 7 кв. м, жилою площею 35, кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 600 кв. м, по АДРЕСА_1, майном, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на Ѕ частину спільного майна подружжя, яка відповідає 57/200 вказаного частин будинковолодіння. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_4 позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію за автомобіль у сумі 14 455 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 6 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зі зміст касаційної скарги вбачається, що заявник фактично не згодний з рішенням апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що укладення одним із подружжя договору довічного утримання під час шлюбу не є правовою підставою для визнання права власності на 1/2 частину за іншим з подружжя, який не був стороною при укладенні цього договору.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що 24 вересня 1983 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року розірвано.

20 червня 1994 року, тобто під час перебування у шлюбі, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_5, а остання передати у власність ОСОБА_4 57/100 частин будинку АДРЕСА_1

Договір в установленому законом порядку недійсним не визнавався, питання про його розірвання сторони не ставили.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилався на презумпцію спільності майна подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до пунктів 4 та 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

За змістом ст. 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді

житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.

Установлено, що за умовами договору довічного утримання від 20 червня 1994 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, остання зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_5 Вартість матеріального забезпечення була визначена в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісячно. При цьому

ОСОБА_4 мала забезпечувати ОСОБА_5 харчуванням, одягом, доглядом, допомогою і залишити будинок для довічного проживання

Вирішуючи спір у частині позовних вимог ОСОБА_3, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 213- 214, 303, 316 ЦПК України не з'ясував, в чиїх інтересах укладався такий договір довічного утримання (догляду), чи солідарно подружжя виконувало обов'язки за цим договором, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду в частині позовних вимогОСОБА_3, не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 квітня

2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.