розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення грошовий коштів за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 5 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 20 червня 2006 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту в розмірі 3 400 грн зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Неналежне виконання позичальником умов кредитного договору призвало до утворення заборгованості, яка станом на 28 лютого 2014 року склала 12 755, 57 грн. Наказом Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2008 року з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 073,28 грн.

Оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання умов кредитного договору, банк просив стягнути з відповідача 9 692,29 грн, а також 500 грн штрафу (фіксована частина) і 484,11 грн штрафу (процентна складова), а всього 10 666,40 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 3 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 серпня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 3 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 серпня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 5 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині відмовити в стягненні процентів, у цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із пропуску банком строку позовної давності про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що 20 червня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту в сумі 3 400 грн зі сплатою 36% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, прийнявши на себе зобов'язання повертати кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування кредитом та інші платежі шляхом внесення коштів на карту клієнта, а також шляхом списання банком коштів з дебетної карти клієнта.

Наказом Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2008 року з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 073,28 грн. Даний наказ було звернуто до примусового виконання.

3 червня 2014 року ОСОБА_3. звернулася до суду першої інстанції з заявою про застосування строку позовної давності(а. с. 32).

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 29 квітня 2015 року зазначав, що суди не встановили строк дії кредитної карти, не перевірили посилань позивача про те, що ця карта є дійсною на час подання позову, тобто не перевірили доводів позивача про те, що строк позовної давності ним не пропущено.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України (435-15) перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України (435-15) ).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Встановивши, що платіжну картку відповідачу було видано

20 червня 2006 року, строк дії картки визначено - 07/2009 року, нова картка не видавалась, останній платіж відповідач здійснила 1 липня 2008 року, строк дії договору закінчився 1 вересня 2009 року, судовий наказ видано

23 жовтня 2008 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно застосував положення ст. ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України, на підставі наданих сторонами доказів, яким дав оцінку відповідно до ст. 212 ЦПК України, встановив фактичні обставини справи та прийшов до правильного висновку, що звернувшись з даним позовом

31 березня 2014 року банк пропустив строк позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.

Наведене свідчить про те, що при новому розгляді суд виконав вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Доводи касаційної скарги про те, що підлягають стягненню проценти за три роки не ґрунтуються на законі.

Так, згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив строку дії кредитного договору припиняє обов'язки сторін за цим договором.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ