розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", третя особа - ОСОБА_4, про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2016 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", третя особа - ОСОБА_4, про визнання правочину недійсним.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 лютого 2016 року позов залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про повернення сплаченого судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про повернення сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про повернення сплаченого судового збору, суд апеляційної інстанції виходив із того, що питання щодо звільнення від сплати судового збору було вирішено судом й зобов'язано позивача до внесення відповідної плати судового збору.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

З матеріалів справи убачається, що при поданні апеляційної скарги на виконання вимог ухали апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2016 року заявником було сплачено судовий збір.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про повернення сплаченого судового збору у розмірі 275,60 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

У п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) судам роз'яснено, що ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року "Про захист прав споживачів".

При цьому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходить з того, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , на справедливий суд.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року № 6-185цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви і має сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права є обов'язковим для суду. Проте суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відступаючи від вказаної правової позиції Верховного Суду України, враховує те, що Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , зі змінами, внесеними Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (484-19) безпосередньо не зазначає споживачів, як осіб, які звільнені від сплати судового збору (ст. 5 Закону).

Проте, системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у встановленому у вказаній нормі (ст. 5 Закону України "Про судовий збір") переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

При цьому за основу приймається те, що ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22). Разом з тим порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 "Про захист прав споживачів", ст. 1 ЦПК України).

Проте, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору, апеляційний суд зазначеного до уваги не взяв, тому висновок апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору при поданні апеляційної скарги є помилковим.

Судові процедури повинні бути справедливими (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про повернення сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись статтями 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про повернення судового збору.