Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" про визнання договору частково недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спірним пунктом кредитного договору, який укладений між відповідачами, встановлене третейське застереження, яке на думку позивача, як поручителя позичальника, обмежує права боржника та поручителя на вирішення спорів у судах загальної юрисдикції.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним п. 7.1 договору про відкриття кредитної лінії договору від 30 листопада 2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (далі - ТОВ "АТЛ") та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк").

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_5, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 30 листопада 2010 року між ПАТ "Дельта-Банк" і ТОВ "АТЛ" укладено договір про відкриття кредитної лінії з лімітом кредитування окремими траншами на загальну суму 125 000 000 грн. з кінцевим терміном погашення до 25 грудня 2015 року.

Поручителем позичальника ТОВ "АТЛ" виступив позивач ОСОБА_4, з яким банк уклав договір поруки від 07 грудня 2010 року.

Пунктом 7.1. кредитного договору сторонами передбачене третейське застереження, згідно якого, у разі неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів, всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв'язку з ним або випливають з нього (включаючи але не обмежуючись - визнання цього договору недійсним або дійсним, укладеним або неукладеним) вирішуються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Разом з тим, згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження у договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року (v001p710-08) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень абзаців 7, 11 ст. 2, ст. 3, п. 9 ст. 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (1701-15) (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України (254к/96-ВР) водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом, а тому відсутні підстави вважати, що пунктом 7.1. кредитного договору порушено права позивача як поручителя позичальника.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки останній та його представник були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи (а. с. 60-63), а викладені у вказаному клопотанні доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.