У лютому 2005 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в якому просила: визнати незаконним і необґрунтованим розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 246 від 01 березня 2002 року "Про розширення будинку АДРЕСА_9 в частині належності квартир, господарських будівель і споруд її братам ОСОБА_4 і ОСОБА_5; визнати за нею право власності на Ѕ ідеальну частину двоповерхового житлового будинку разом з усіма господарськими будівлями та спорудами; визнати за відповідачами право власності на Ѕ ідеальну частину в рівних частинах двоповерхового житлового будинку разом з усіма господарськими будівлями та спорудами (а. с. 2 - 6, т. 1).

У лютому 2005 року ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги і просила: визнати за нею право власності на Ѕ ідеальну частину двоповерхового житлового будинку загальною площею 166 кв. м житловою площею 105,4 кв. м, разом з усіма господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться у будинку АДРЕСА_10 визнати за ОСОБА_5 і ОСОБА_4 право власності на Ѕ ідеальну частину в рівних частинах вищевказаного двоповерхового житлового будинку разом з усіма господарськими будівлями та спорудами (а. с. 48, т. 1).

У вересні 2005 року ОСОБА_5 і ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просили: визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2 згідно розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 246 від 01 березня 2002 року, цегляний гараж розміром 4,5 х 5,6 м та ј ідеальну частину квартири № 1 у вищевказаному житловому будинку згідно із заповітом ОСОБА_7 від 05 грудня 2002 року; визнати за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_3 згідно розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 246 від 01 березня 2002 року, зблокований з будинком гараж розміром 6,0 х 3,0 м, господарське приміщення 5,4 х 4,5 м та на ј ідеальну частину квартири № 1 у вищевказаному житловому будинку згідно із заповітом ОСОБА_7 від 05 грудня 2002 року (а. с. 126, 127, т. 1).

У жовтні 2006 року ОСОБА_5 подав заяву в порядку ст. 31 ЦПК України і просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_4 та право власності в порядку спадкування за заповітом ј частини квартири № 1 в цьому ж будинку, а також провести реальний поділ вищевказаного житлового будинку, виділивши йому в натурі належну частку (а. с. 156, 157, т. 1).

У жовтні 2008 року ОСОБА_3 подала заяви в порядку ст. 31 ЦПК України і просила суд: зобов'язати ОСОБА_4 за власний рахунок знести цегляний гараж разом із розміщеною на ньому теплицею площею 25,2 кв. м, який розташований по АДРЕСА_11 (а. с. 184 - 186, т. 1); визнати за нею право власності на квартиру № 1 загальною площею 70,3 кв. м., східці бетонні площею 3,2 кв. м, літню кухню площею 24,3 кв. м та підвал площею 12,1 кв. м; визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру № 2 загальною площею 53,1 кв. м, Ѕ частину сараю площею 33,2 кв. м, Ѕ частини теплиці площею 33,2 кв. м, підвал Vплощею 4,5 кв. м та VI площею 4,8 кв. м; визнати за ОСОБА_5 право власності на квартиру № 3 загальною площею 42,6 кв. м, тамбур площею 2,2 кв. м, вбиральню, Ѕ частини сараю площею 33,2 кв. м та Ѕ частини теплиці площею 33,2 кв. м; технічний підвал, який позначений в технічному паспорті як підвал ІІ площею 4,5 кв. м і підвал ІІІ площею 5,0 кв. м, у якому містяться технічні комунікації її і ОСОБА_5 визнати такими, що є у їх спільному користуванні; зобов'язати ОСОБА_5 не чинити їй перешкод у користуванні вищевказаним технічним підвалом та не закривати вищевказаний підвал (а. с. 194 - 196, т. 1).

У листопаді 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з уточненим зустрічним позовом, в якому просив: визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 60,8 кв. м з підвалом під квартирою загальною площею 35,7 кв. м, а також гараж загальною площею 25,2 кв. м; визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на ј частини квартири № 1 ОСОБА_7 за вищевказаною адресою; визнати земельну ділянку по АДРЕСА_12 загальною територією користування; розподілити залишок земельної ділянки згідно закону; визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на Ѕ частини першого поверху будинку АДРЕСА_13 з господарськими будівлями, якими вона користується, що належали померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року їх батькові ОСОБА_7 (а. с. 212 -214, т. 1).

У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив: визнати за ним право власності на спадщину в розмірі ј частини першого поверху будинку ІНФОРМАЦІЯ_3 земельної ділянки та господарських будівель згідно із заповітом ОСОБА_7 від 05 грудня 2012 року; зобов'язати П'яту Державну нотаріальну контору видати йому свідоцтво про право на спадщину на належну частку спадкової маси; зобов'язати ЛОБТІ та ЕО внести зміни в Реєстраційний запис відносно реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок (а. с. 230, 231, т. 1).

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про уточнення заявлених позовних вимог, в якій просив: визнати за ним право власності на ј частини квартири АДРЕСА_5; в порядку поділу квартири № 1, виділити йому в натурі частину цієї квартири, а саме: житлову кімнату (1-4) загальною площею 14,3 кв. м, а також визнати за ним право власності за цю кімнату; припинити його право власності на іншу частину квартири № 1; визнати за ним право власності на ј частини підвального приміщення І загальною площею 12,1 кв. м; визнати за ним право власності на ј частини літньої кухні, а також право власності на 1/3 частини земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_9

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2014 року провадження у справі за позовними вимогами первинного позивача та позивачів за зустрічними позовними вимогами в частині позовних вимог, а саме: часткового скасування розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 246 "Про розширення будинку АДРЕСА_8" від 05 грудня 2002 року; визнання права власності позивача на Ѕ ідеальну частину двоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_11 разом з усіма господарськими будівлями та спорудами; визнання за ОСОБА_5 і ОСОБА_4 права власності на Ѕ ідеальну частини спірного житлового будинку разом з усіма господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на квартиру № 2 за ОСОБА_4 та квартиру № 3 за ОСОБА_8 у будинку АДРЕСА_8 у відповідності з розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 246 "Про розширення будинку АДРЕСА_8" від 05 грудня 2002 року, закрито з підстав, передбачених с. 2 ст. 205 ЦПК України.

Відмовлено позивачам у прийнятті до спільного розгляду зустрічних позовних вимог, що виходять за межі предмету спору по первинному позову - квартири АДРЕСА_6, а саме у прийнятті до спільного розгляду зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 в частинах: визнання за ним права власності на ј частини підвального приміщення, позначеного цифрою І площею 12,1 кв. м; визнання за ним права власності на ј частини літньої кухні, що позначена літерою В - 3,3 м - 5,4 м; визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/3 частини земельної ділянки, на якій розміщений будинок АДРЕСА_8.

Відмовлено ОСОБА_5 у прийнятті до спільного розгляду з первинним позовом позовних вимог в частині: визнання за ним права на ј частини земельної ділянки та господарських будівель згідно заповіту ОСОБА_7; зобов'язання третіх осіб видати свідоцтво про право на спадщину та внесення змін в реєстрацій запис (а. с. 45 - 47, т. 2).

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з доповненням до заяви про уточнення позовних вимог від 30 жовтня 2014 року, в якому просив визнати за ним право власності на 3,275 кв. м в кухні (1-3), загальною площею 14,2 кв. м (а. с. 137, т. 2).

У квітні 2015 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 уточнив заявлені позовні вимоги і просив визнати за ОСОБА_5 ј ідеальну частину у праві власності на квартиру № 1 у спірному житловому будинку, загальною площею 42,0 кв. м (а. с. 168, т. 2).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилалися на те, що по відношенню один до одного вони є сестра та брати, які проживають в одному АДРЕСА_14, у якому з 1959 року проживав однією сім'єю разом із ними їхній батько - ОСОБА_7

Позивачі вказували, що ОСОБА_7 був одноособовим власником спірного будинку, що підтверджується: рішенням № 1766 виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 24 листопада 1953 року про виділення останньому земельної ділянки під забудову; договором на право забудови будинку і безтермінового користування земельною ділянкою від 08 лютого 1954 року; актом прийняття будинку в експлуатацію від 12 грудня 1957 року, з якого вбачається, що будинок складається з трьох кімнат, житловою площею 42,3 кв. м та корисною площею 61,9 кв. м; висновком про реєстрацію будинковолодіння від 15 травня 1958 року; Реєстраційним посвідченням № 803 від 13 березня 1997 року, виданим Львівським міським бюро технічної інвентаризації; довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописку, що посвідчення Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради; Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 1686272 від 09 жовтня 2003 року; Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 1686272 від 09 жовтня 2003 року; Інформацією з реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; копією технічного паспорта на індивідуальний спірний будинок, що виготовлений станом на 22 липня 2003 року (а. с. 41, 96, 238 - 240, т. 1, а. с. 108, 112 - 126, т. 2).

05 грудня 2002 року ОСОБА_7 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом П'ятої львівської державної нотаріальної контори Государською Н.В. за № 3-1809, згідно з яким Ѕ частину належного йому на праві власності спірного житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами він заповідав ОСОБА_3, а іншу Ѕ частину в рівних частках - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 25, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 26, т. 1).

Посилаючись на те, що ще за життя їхнього батька між ними виник спір щодо права власності на спірний житловий будинок, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили задовольнити їхні позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року, з урахуванням ухвал цього ж суду від 10 липня 2015 року та 24 липня 2015 року про виправлення описок, уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 70,3 кв. м та житловою площею 42,0 кв. м. що складається з приміщень: веранди (1-1) площею 4,6 кв. м; коридора (1-2) площею 4,8 кв. м; кухні (1-3) площею 14,2 кв. м; житлової кімнати (1-4) площею 14,3 кв. м; житлової кімнати (1-5) площею 16,8 кв. м; житлової кімнати (1-6) площею 10,9 кв. м; ванної кімнати (1-7) площею 4,0 кв. м; вбиральні (1-8) площею 0,7 кв. м; підвалу (1) площею 12,1 кв. м; бетонних східців площею 3,2 кв. м; літньої кухні площею 24,3 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за безпідставністю.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року залишено без змін.

Скасовано заходи забезпечення позову - арешт нерухомого майна: будинок АДРЕСА_8, реєстраційний номер 2259276, накладений ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2005 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення його зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та заперечення ОСОБА_3 на касаційні скарги ОСОБА_4 і представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_3, виходили з того, що остання фактично прийняла спадщину, підтвердивши це заявою про прийняття спадщини від 06 лютого 2003 року, а у цивільній справі №2-121/111 було встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відмовилися від вимог на спадкове майно, а також врахувавши, що ОСОБА_7 був власником усього будинку АДРЕСА_8 площею 105,4 кв. м, дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру № 1 у вказаному будинку відповідно до заповіту ОСОБА_7

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням міської ради депутатів трудящих № 1766 від 24 листопада 1953 року задоволено заяву ОСОБА_7 про відвід йому садибної ділянки для індивідуальної забудови - одноповерхового житлового будинку по АДРЕСА_8

08 лютого 1954 року Житловим управлінням виконкому міської ради та ОСОБА_7 укладено договір на право забудови будинку і безтермінового користування земельною ділянкою, відповідно до якого, останній зобов'язався побудувати житловий будинок площею 42,3 кв. м з трьома кімнатами, коридором та кухнею (а. с. 109 - 111, т. 2).

Згідно з актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 12 грудня 1957 року, спірний житловий будинок прийнято в експлуатацію (а. с. 112, 113, т. 2), 15 травня 1958 року - зареєстрований за ОСОБА_7 як особиста власність (а. с. 117, т. 2).

Відповідно до довідки № 221 від 15 травня 1958 року, виданої міським БТІ, спірне будинковолодіння зареєстровано як особиста власність ОСОБА_7 (а. с. 115, т. 2).

Згідно з актом від 2001 року, складеним комісією ЖЕК № 204, будинок АДРЕСА_8 є одноповерховим, складається із трьох кімнат площею 42,0 кв. м, коридора площею 4,8 кв. м, кухні площею 14,2 кв. м (а. с. 95, т. 1).

Аналогічні дані відображені у плані першого поверху будівлі без врахування добудованих в ході реконструкції приміщень (а. с. 104, 242, 246, т. 1).

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 1686272 від 09 жовтня 2003 року ОСОБА_7 є власником спірного будинку (а. с. 30, т. 1).

05 грудня 2002 року ОСОБА_7 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом П'ятої львівської державної нотаріальної контори Государською Н.В. за № 3-1809, згідно з яким Ѕ частину належного йому на праві власності спірного житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами заповідав ОСОБА_3, а іншу Ѕ частину в рівних частках - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 25, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 26, т. 1).

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 246 від 01 березня 2002 року в частині визначення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 власниками квартир, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_8

Вказаним судовим рішенням встановлено, що власником будинку АДРЕСА_8 був ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, заповівши належне йому майно ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 На момент смерті ОСОБА_7 право власності на спірний житловий будинок врегульовано не було, у зв'язку з чим останній за життя звертався до адміністрації з питання про технічну можливість завершення самовільно-розпочатого розширення будинку № 10 за рахунок надбудови та прибудови, використання трьох ізольованих квартир, а не з питання про визначення режиму власності квартир (а. с. 2 - 8, т. 3).

За таких обставин судами установлено, що на момент смерті ОСОБА_7 право власності на спірний житловий будинок врегульовано не було.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 60,8 кв. м, житловою площею 28,4 кв. м, яка складається: на першому поверсі - сходова клітка (2-1) площею 8,6 кв. м, санвузол (2-2) площею 4,8 кв. м.; на другому поверсі - кухня (2-5) площею 7,4 кв. м, житлова кімната (2-6) площею 15,9 кв. м, житлова кімната (2-7) площею 12,5 кв. м, коридор (2-3) площею 11,6 кв. м, а також на господарські будівлі - двоповерхову господарську будівлю, що складається з розташованого на першому поверсі гаража під літ. "Б" площею 25,2 кв. м, що розташована на другому поверсі теплиці площею 25,2 кв. м, ворота металеві, позначені цифрою "1".

Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 за власний рахунок демонтувати огорожу та білизняні шнурки коло вікна спальні, забрати чавунний котел з-під вікна спальні - кімнати першого поверху під літ. 1-4 площею 14,3 кв. м по АДРЕСА_8 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а. с. 75 - 81, 84 - 90, т. 2, а. с. 73, 74, т. 3).

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2014 року, визнано за ОСОБА_4 право власності на підвальні приміщення, що позначені цифрами ІУ, площею 13,2 кв. м, У - 4,5 кв. м, УІ - 4,8 кв. м, УІІ площею 13,2 кв. м. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 82, 83, 84 - 90, т. 2, а. с. 73, 74, т. 3).

Також, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2014 року, позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 44,8 кв. м, яка знаходиться на другому поверсі спірного будинку та складається з: кухні (3-1) площею 6,8 кв. м; житлової кімнати (3-2) площею 17,8 кв. м; житлової кімнати (3-3) площею 14,9 кв. м; санвузла (3-4) площею 3,1 кв. м; тамбура (1) площею 2,2 кв. м, а також на першому поверсі будинку - металеві східці під літ. "А" площею 10,6 кв. м; господарські будівлі - вбиральню під літ. "Ж", двоповерхову господарську будівлю, що складається з розташованого на першому поверсі сараю-літньої кухні під літ. "С" площею 33,2 кв. м; розташовану на другому поверсі теплицю під літ. "З" площею 33,2 кв. м; зблокований з будинком гараж під літ. "Е" площею 16,8 кв. м; металеві ворота, позначені цифрою "3".

Об'єднаний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Підвал, що позначений цифрами 2 площею 4,5 кв. м та 3, площею 5 кв. м у будинку по АДРЕСА_11, залишено у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні підвальними приміщеннями, позначеними цифрами 2 площею 4,5 кв. м. та 3 площею 5 кв. м у спірному житловому будинку. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а. с. 91 - 97, 100 - 102, т. 2).

Вказаними вище рішеннями Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2013 року встановлено, що станом на день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2 року) ОСОБА_7 належав на праві приватної власності одноповерховий будинок АДРЕСА_8

Спірна надбудова і прибудова до будинку, зокрема, квартири АДРЕСА_8 після реконструкції з розширенням за рахунок прибудови і надбудови, тобто після смерті ОСОБА_7, а тому не підлягає включенню до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_7 (а. с. 78, 94, т. 2).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано право власності на квартири № 2 та № 3 за ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також встановлено, що вказані квартири не увійшли до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_7

Проте суди попередніх інстанцій на вказане вище уваги не звернули, дійшовши помилкового висновку про те, що до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_7 увійшов увесь спірний будинок, тобто з квартирами № 2 та № 3, а тому визнали за ОСОБА_3 право власності на квартиру № 1, як на Ѕ спірного будинку вцілому.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішеннями Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2013 року встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відмовилися від вимог на спадкове майно, оскільки вказаними рішеннями суду було лише встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не претендували на приміщення першого поверху, яке є спадщиною за померлим ОСОБА_7 (а. с. 79, 95).

Разом з тим, за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1220, ч. 3 ст. 1223, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Проте суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вказаного не врахував, не встановив, чи прийняли останні спадщину та не перевірив наявності їх заяв про відмову від прийняття спадщини, дійшовши висновку, що ними не доведено свого бажання на спадкування, а навпаки, вони підтвердили, що відмовляються від такого і це підтверджується наведеними вище рішеннями суду.

Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права на вказане вище уваги не звернули; не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, визначених статтею 338 ЦПК України.