розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, інтереси якої представляє ОСОБА_5, треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби Сквирського районного управління юстиції, Районний центр соціальних служб для дітей та молоді Сквирської райдержадміністрації, ОСОБА_6, про визнання батьківства, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- призначити судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу з встановлення біологічного батьківства шляхом порівняльного аналізу генетичних ознак (профілів ДНК);

- встановити факт, що має родинні відносини, яким визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- внести відповідні записи про народження неповнолітньої ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_2, в графі батько - виправивши прізвище її з "ІНФОРМАЦІЯ_6" на "ІНФОРМАЦІЯ_6".

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що він із жовтня 2003 року до кінця травня 2006 року перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_6, разом вони вели спільне господарство, мали спільні грошові кошти. Факт спільного проживання підтверджується договором оренди житлового приміщення та іншими доказами.

Позивач вказував, що за час їх спільного проживання у позивача та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 року народилась дочка - ОСОБА_4

Запис про народження дитини в книзі реєстрації народжень вчинено матір'ю ОСОБА_6 за прізвищем матері, а ім'я по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України).

Також ОСОБА_3 зазначав, що з часу народження дитини він визнавав себе її батьком, піклувався про неї, займався її вихованням.

З червня 2006 року по 08 квітня 2008 року ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_4 постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1

Позивач вказував, що мати дитини її вихованням не займалася в силу хронічних психічних вад, внаслідок чого дочка з 08 квітня 2008 року по 17 липня 2009 року перебувала у Білоцерківському дошкільному дитячому будинку, де мати її не відвідувала, в той час як він постійно відвідував дочку, що підтверджується відповідними фотографіями та довідкою адміністрації будинку.

Зважаючи на вищевикладене ОСОБА_3 просив задовольнити позов.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Сквирського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ухилення позивача від проведення судово-генетичної експертизи без поважних причин відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України є підставою для відмови у визнанні факту, що він є рідним батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 року, що підтверджується копією медичного свідоцтва про народження № 05446433/1554 від 25 грудня 2005 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно з листом прокуратури Київської області від 16 квітня 2014 року № 08-299 відповідно до інформації Служби у справах дітей та сім'ї Сквирської райдержадміністрації встановлено, що відомості про батька неповнолітньої ОСОБА_4 записано за заявою її матері, згідно з ч. 1 ст. 135 СК України (а. с. 14).

З довідки Білоцерківського дошкільного дитячого будинку № 1 "Волошка" від 14 жовтня 2008 року № 447 вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, дійсно виховувалася в дошкільному дитячому будинку № 1 "Волошка" на повному державному утриманні з 08 квітня 2008 року. За час перебування дівчинки в дитячому будинку "Волошка" її відвідував (1-2 рази на місяць) ОСОБА_3 (а. с. 8).

Розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації Київської області від 08 липня 2009 року № 382 призначено ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, опікуном над малолітніми дітьми, позбавлених батьківського піклування, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5. Підопічні ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, будуть проживати разом з опікуном ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2

Відповідно до акту про вибуття дитини у сім'ю ОСОБА_5 від 17 липня 2009 року, адміністрація Білоцерківського дошкільного дитячого будинку № 1 "Волошка" передали дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 на підставі розпорядження Сквирської РДА від 08 липня 2009 року № 381 (а. с. 21).

Як вбачається з матеріалів справи за клопотанням позивача ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 26 травня 2015 року у справі призначалася судово-генетична експертиза (а. с. 25).

Листом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 17 серпня 2015 року повідомлено, що експертиза не була проведена у зв'язку з тим, що особи у справі на відбір зразків крові не з'явились (а. с. 33).

Разом з тим матеріали справи містять заяву ОСОБА_3 від 05 серпня 2015 року до Сквирського районного суду Київської області про забезпечення його участі в призначеній судом експертизі (а. с. 31).

Крім того, звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_3 посилався на те, що на час розгляду справи у суді першої інстанції він знаходився в місцях позбавлення волі і його явку до експертної установи не було забезпечено, хоча з такими проханнями він звертався до виконавчих органів, що підтверджується відповідями з Управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровскій області від 11 серпня 2015 року, Прокуратури Дніпропетровської області від 28 вересня 2015 року № 16-6750-13, Прокуратури Софіївськоо району Дніпропетровської області від 24 липня 2015 року №9/с-13 вих15 (а. с. 46, 51, 52, 53).

Згідно з довідкою про звільнення № 34721 серії ДНП ОСОБА_3 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 17 грудня 2009 року по 27 листопада 2015 року (а. с. 50).

З листа управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області від 11 серпня 2015 року № 19-918-15/М-509 вбачається, що ОСОБА_3 було повідомлено про те, що ухвалою суду від 26 травня 2015 року задоволено його клопотання щодо призначення судово-медичної експертизи, проте у вказаній ухвалі не вказано дату та місце проведення цієї експертизи; також у листі Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи повідомлялося, що дата та час відбору, призначених експертною установою, до відома підекспертних осіб доводить суд, рівно як і забезпечує їх явку (а. с. 51).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) . Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За вимогами ч. 2 цієї статті у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Разом з тим суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на вказане вище уваги не звернув, та будучи обізнаним про перебування позивача в місцях позбавлення волі на час розгляду справи, дійшов висновку про його ухилення від явки для проведення експертизи, що є підставою для відмови у визнанні факту його батьківства по відношенню до ОСОБА_4; при цьому не зазначив обставин і фактів на спростування доводів позивача про забезпечення судом його участі в проведенні експертизи,формально пославшись в оскаржуваномурішенні на положення ч. 1 ст. 146 ЦПК України, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, вказані порушення норм процесуального права не усунув, доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 належним чином не перевірив, що у свою чергу призвело до неповного встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Крім того судами не враховано, що при зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_3зазначено відповідачем свою доньку ОСОБА_4, проте відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) відповідачем буде, як правило, мати дитини або її опікун чи піклувальник, а сама дитина може бути відповідачем у справі такої категорії лише якщо позов подано після досягнення нею повноліття.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.