розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою адвокатом Маріловцевою Надією Олександрівною, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації м. Львова № 451 від 05 травня 2004 року щодо зобов'язання його демонтувати гараж, розташований в подвір'ї будинковолодіння АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що оскаржуваним розпорядженням йогозобов'язано демонтувати самовільно збудований гараж на подвір'ї вказаного будинку в термін до 01червня 2004 року, однаку відповідача не було підстав для винесення вказаного розпорядження, оскільки 16 березня 2000 року розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради йому було надано дозвіл на проведення благоустрою прибудинкової території на АДРЕСА_1за його заявою від 28 листопада 1999 року про проведення благоустрою та реконструкції прибудинкової території з влаштуванням у її межах критої автостоянки-гаражуу зв'язку з аварійним станом підпірної стіни від зсуву ґрунту пагорба.

Також позивач вказував, що зазначений гараж єоб'ємною будівельноюконструкцією підпірних залізобетонних стін довжиною понад 28 м із змінною висотою, збудованою на підставі проектних пропозицій,виготовлених Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом "НДІ проектреконструкція" на впорядкування існуючого двору на АДРЕСА_1,і призначеною для запобігання зсуву ґрунту пагорба та території подвір'я.

Крім тоговін єінвалідом 2-ї групи з дитинства опорно-рухового апарату, а тому на підставі п.5 ст. 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1991 року № 31 "Про комплексну програму розв'язання проблем інвалідів", має право на гараж для автомобіля з ручним керуванням за місцем проживання.

У зв'язку із вищенаведеним він неодноразово звертався до відповідача іззаявами про надання дозволу на продовження експлуатації спірного гаража або надання іншої земельної ділянки під його будівництво за місцем проживання, однак відповіді так і не отримав.

ОСОБА_3 також зазначав, що вимога відповідача про демонтаж спірного гаража не підлягає задоволенню, оскільки висновок судово-будівельної технічної експертизи від 17 березня 2012 року та звіт НДІ автоматизованих систем в будівництві від 12березня 2012 року свідчать про неможливість вказаних дій в цілях безпеки для оточуючих, та про можливість його подальшої безпечної експлуатації.

З огляду на вказане ОСОБА_3 просив поновити йому строк позовної давності на оскарження розпорядження та задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2015 рокув задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2016 рокуапеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 - Маріловцевої Н.О. відхилено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2015 рокузалишено без змін.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_3 - Маріловцева Н.О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що оскаржуванимрозпорядженням № 451 від 05 травня 2004 року, яким ОСОБА_3 зобов'язано демонтувати гараж, не передбачено заходів зсуву ґрунту, що призведе до небезпеки для оточуючих та унеможливить його подальшу безпечну експлуатацію, а тому позов ОСОБА_3про скасування вказаного вище розпорядження є підставним, проте позивачем пропущено строк для оскарження цього розпорядження і ним не наведено поважних причин пропуску такого строк понад 10 років.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими, проте ним пропущено строк позовної давності, дійшовши висновку, що такий потрібно рахувати не з 05 травня 2004 року, а з 15 січня 2012 року, однак позивач звернувся до суду з цим позовом лише 20 липня 2015 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 листопада 1999 року у зв'язку із аварійним станом підпірної стіни від зсуву ґрунту пагорба, позивач ОСОБА_3 звернувся до відповідача зі заявою щодо проведення благоустрою та реконструкції прибудинкової території з влаштуванням у її межах критої автостоянки-гаражу (а. с. 7).

Розпорядженням голови Галицької районної адміністрації від 16 березня 2000 року № 289 ОСОБА_3 дозволено провести благоустрій прибудинкової території будинку АДРЕСА_1, який проживає в цьому будинку в квартирі № 6 та є співвласником такої. Зобов'язано ОСОБА_3 розробити через спеціалізовану ліцензовану проектну організацію проектно-кошторисну документацію на виконання робіт, погодити її у встановленому законом порядку, звернутися у відділ комунального господарства для отримання дозволу на ведення робіт, які виконувати під контролем ЖЕК-105 за власні кошти згідно з погодженим проектом, а після завершення будівельних робіт звернутися у Львівське обласне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, ЖЕК-105 для внесення змін в інвентаризаційну справу на будинковолодіння (а. с. 9).

Розпорядженням голови Галицької районної адміністрації від 05 травня 2004 року № 451 зобов'язано ОСОБА_3, мешканця квартири АДРЕСА_1, демонтувати самовільно збудований гараж на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 в термін до 01 червня 2004 року (а. с. 10).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 червня 2006 року № 237 демонтаж гаражу можливий частково або повністю, оскільки конструктивні елементи стін гаражу є складовою частиною підпірної стіни,зведеної одночасно з гаражем, а тому, якщо демонтаж гаражу проводити повністю, то необхідно передбачати заходи проти зсуву ґрунту, в противному разі демонтаж може бути частковий - розібрання перекриття, підлоги, воріт (а. с. 42, 43).

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єктів від 12 березня 2012 року, за результатами проведення технічного обстеження гаража ОСОБА_3 по АДРЕСА_1, загальною площею - 23,4 кв. м, об'ємом - 92 куб. м установлено наступне: основні несучі та огороджувальні конструкції гаражу: стіни, фундаменти, перекриття знаходяться в доброму стані. Пошкоджень та інформацій,які би вплинули на їх несучу здатність не виявлено. Конструкції гаража не загрожують подальшій безпечній експлуатації підпірної стіни, а навпаки у випадку ліквідації несучої рами (розбори гаража) виникне загроза техногенної небезпеки, зсуву ґрунту і пошкодження існуючої будівлі. Вставлено його відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації та можливість його безпечної експлуатації.

Судами установлено, що ОСОБА_3 є інвалідом 2-ї групи з дитинства опорно-рухового апарату, а томуна підставі п. 5 ст. 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1991 року № 31 "Про комплексну програму розв'язання проблем інвалідів", має право на гараж для автомобіля з ручним керуванням за місцем проживання, у зв'язку із чим він неодноразово звертався до відповідача із заявами про надання дозволу на продовження експлуатації спірного гаража абонадання іншої земельної ділянки під його будівництво за місцем проживання, однак відповіді на зверненняне отримав.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року визнано неналежним розгляд Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради заяви ОСОБА_3 від 10 квітня 2015 року щодо можливості подальшої експлуатації гаража, розташованого на подвір'ї будинку АДРЕСА_1, та зобов'язано адміністрацію розглянути вказану заяву ОСОБА_3 відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) (а. с. 94-96).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_3 про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації м. Львова № 451 від 05 травня 2004 року, оскільки в такому не передбачено заходів зсуву ґрунту, що призведе до небезпеки для оточуючих та унеможливить його подальшу безпечну експлуатацію.

Разом з тим суди попередніх інстанцій, беручи до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності та відсутністю поважних причин для його поновлення, виходячи з наступного.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності для ОСОБА_3 розпочався з моменту, коли він довідався або міг довідатися про порушення свого права, тобто з часу винесення розпорядження Галицької районної адміністрації м. Львова № 451 від 05 травня 2004 року, проте він звернувся до суду за захистом порушених прав лише 20 липня 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності, і ним не наведено поважних причин такого пропуску.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ