розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про вселення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2017 року,

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що вона є основним квартиронаймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1. У вказаній квартирі зареєстровані вона та двоє її неповнолітніх дітей, а також її рідний брат ОСОБА_5 Позивач зазначала, що брат не проживає у вказаній квартирі понад 6 місяців, оскільки має інше місце проживання, тому просила суд визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у спірній квартирі.

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду зустрічним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_4 чинить йому перешкоди в користуванні спірною квартирою, замінила замки в вхідних дверях, у зв'язку з чим він не може потрапити до квартири, іншого житла в нього немає. Просив суд вселити його у квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Ухвалено вселити ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_4, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно з положеннями ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР особа може бути визнана судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо не проживає в ньому понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач був відсутнім з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 Крім неї, у вказаній квартирі зареєстровані її неповнолітні діти: дочка - ОСОБА_7, 2006 року народження, син - ОСОБА_8, 2009 року народження, та брат - ОСОБА_5

З приводу права користування указаною квартирою у сторін справи виник спір, що неодноразово був предметом судового розгляду.

Останнім рішенням Луцького міськрайонного суду Волинській області від 19 травня 2015 року у справі № 161/4461/15-ц відмовлено ОСОБА_4 у визнанні ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_5 у спірній квартирі не проживає з поважних причин, оскільки ОСОБА_4 змінила замок на вхідних дверях та чинить перешкоди у користуванні квартирою.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_4. та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно виходив із того, що ОСОБА_5 з поважних причин не проживає у спірній квартирі, йому чиняться перешкоди в її користуванні, а тому відсутні правові підстави для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, та наявні підстави для вселення в дане приміщення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано обставин, встановлених рішенням апеляційного суду Волинської області від 08 вересня 2016 року та залишено поза увагою постанову про закінчення виконавчого провадження від 26 березня 2015 року були предметом вивчення апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.