розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2016 року,

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"(далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 01 жовтня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 5 337,68 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком погашення до 01 жовтня 2008 року. Позивач свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконав належним чином, а відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за вказаним вище кредитним договором у розмірі 19 554,44 грн.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 01 жовтня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 5 337,68 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою, які є складовою укладеного між сторонами договору, граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці.

Судами також встановлено, що відповідач отримав кредитну картку 01 жовтня 2007 року, термін дії якої визначено до 01 жовтня 2008 року.

Останній платіж відповідач здійснив 01 жовтня 2008 року.

Строк позовної давності сторонами визначено 5 років.

Оскільки відповідач порушив умови кредитного договору, у нього утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 13 серпня 2014 року становить 19 554,44 грн.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач у встановленому законом порядку в суді першої інстанції заявив про застосування строку позовної давності, яка повинна обраховуватися з 02 жовтня 2008 року. До суду позивач звернувся 10 вересня 2014 року з пропуском встановленого договором строку позовної давності (5 років).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що на час звернення до суду з даним позовом позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що останній платіж відповідачем зроблений 02 червня 2011 року, оскільки підтвердження вказаних обставин було здійснено банком лише в апеляційній скарзі, а виписка по рахункам була подана до апеляційного суду з порушенням норм ст. 131 ЦПК України, без обґрунтування поважних підстав неподання її до суду першої інстанції.

Разом з тим, за змістом статей 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2016 року залишити без змін.