Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 червня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у листопаді 2004 року вона дала своєму сину ОСОБА_5 гроші на придбання автомобіля у розмірі 52 тис. грн. Внаслідок того, що відносини з сином погіршилися (він потрапив під повний вплив своєї дружини ОСОБА_6) позивач зажадала оформити відносини боргу і відповідач ОСОБА_5 написав їй 05 травня 2005 року боргову розписку в присутності свідків.

Оскільки кошти були витрачені в інтересах сім'ї, позивач просила стягнути суму боргу з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат з відповідачів у рівних частинах.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 52 тис. грн.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що відповідно до розписки, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи (а. с. 31), 05 травня 2005 року ОСОБА_5 взяв в борг у ОСОБА_4 52 тис. грн та зобов'язався повернути їх на першу вимогу.

У статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей

Таким чином, ОСОБА_5 як позичальник склав розписку про отримання в позику від ОСОБА_4 52 тис. грн, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вказані кошти повинні бути стягнуті з позичальника - ОСОБА_5, підстав для стягнення цих коштів в рівних частинах й зі ОСОБА_6 судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Крім того, колегія суддів вважає, що порушене право позивача захищено, передані у борг кошти стягнуті із позичальника, отже апеляційний суд виконав свій обов'язок, визначений ст. 55 Конституції України та ст. 16 ЦК України.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ