Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Банк інвестиції та заощаджень", фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 19 листопада 2014 року ОСОБА_4 уклав договір доручення із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6), відповідно до умов якого останній зобов'язався надати консультаційні послуги щодо підбору житла, умов придбання квартири, умов участі у фонді фінансування будинку. Крім того, у зв'язку із підвищенням курсу долара, у співвідношенні до гривні, укладено додатковий договір до договору доручення. Разом з тим, ОСОБА_6 неналежним чином виконував договір доручення, оскільки безпідставно користувався переданими йому позивачами коштами, які мали йти на купівлю квартири та шляхом психологічного тиску змусив ОСОБА_4 укласти додатковий договір № 1 до договору доручення, який на думку позивачів є незаконним.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 19 листопада 2014 року ОСОБА_4 уклав договір доручення з ФОП ОСОБА_6, відповідно до умов якого останній зобов'язався надати консультаційні послуги щодо підбору житла, умов придбання квартири, умов участі у фонді фінансування будинку.

Установлено також, що свої зобов'язання по договору доручення ФОП ОСОБА_6 виконав повністю, зокрема, ОСОБА_4 надано консультаційні послуги щодо підбору житла, умов придбання квартири, умов участі у фонді фінансування будівництва, а також було підібрано об'єкт інвестування - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Так як довіритель ОСОБА_4 не надав повіреному ФОП ОСОБА_6 довіреності на виконання всіх умов договору, то відповідно пунктів 1.1.2-1.1.4 договору доручення виконані не були. Згідно з п. 1.2 цього договору доручення довіритель не позбавлений права самостійно виконувати дії визначені предметом цього доручення.

Судом також встановлено, що у день підписання договору доручення 19 листопада 2014 року довіритель вніс на рахунок повіреного 140 000 грн., що було передбачено п. 2.2 договору доручення.

15 грудня 2014 року між сторонами договору доручення від 19 листопада 2014 року було укладено додаткову угоду № 1 від 15 грудня 2014 року, відповідно до якої змінено об'єкт інвестування. Умови угоди довірителем були виконані.

Умови додаткової угоди від 15 грудня 2014 року щодо підписання договору про участь у фонді фінансування будинку з управителем не були виконані через відмову довірителя підписати договір. У зв'язку з цим на адресу довірителя ОСОБА_4 повірений надіслав лист від 25 березня 2015 року № 3 про розірвання договору доручення та про повернення коштів. Кошти довірителю були повернені у повному обсязі повіреним згідно платіжного доручення від 25 березня 2015 року.

Згідно зі ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти повіреному. Дії, які належить вчиняти повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що повірений ФОП ОСОБА_6 належним чином виконав свої зобов'язання за вказаними вище правочинами.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.