розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання права власності та визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2017 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з липня 1995 року, офіційно розлучився у травні 1996 року, однак продовжував проживати з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах до 2014 року, вів з нею спільне господарство. За час спільного проживання позивач приймав участь коштами та особистою участю у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1, тому вважає, що даний житловий будинок збудовано ним спільно із ОСОБА_5 за рахунок спільної праці та спільних коштів, а тому є спільним сумісним майном. Укладаючи договір дарування вказаного вище житлового будинку, ОСОБА_5 порушила право власності позивача, оскільки даний договір укладено без його згоди та відома.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив встановити факт перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 з березня 1998 року по 01 січня 2004 року та з липня 2012 року по 2014 рік, визнати за позивачем право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, а також визнати договір дарування житлового будинку недійсним.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 липня 2016 року позов задоволено частково. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: що ОСОБА_4 проживав однією сім'єю з ОСОБА_5 в період з березня 1998 року по 01 січня 2004 року та з липня 2012 року по 01 січня 2014 року. Визнано за ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та нотаріально посвідчений Володимирецькою державною нотаріальною конторою Рівненської області.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Рівненської області від 16 січня 2015 року в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 після розірвання шлюбу, про визнання співвласником будинку, визначення Ѕ частки у праві спільної власності на будинок та визнання договору дарування будинку відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Рішення набрало законної сили і є чинним.

14 серпня 2015 року ОСОБА_4 повторно звернувся до суду із аналогічною позовною заявою лише змінив предмет доказування, а саме: збільшив період проживання однією сім'єю із відповідачем з березня 1998 року по 01 січня 2004 року та з липня 2012 року по 2014 рік включно і обставини щодо особистої його участі як члена сім'ї у зведенні будинку у цей період.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року справу за позовною заявою ОСОБА_4 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання права власності та визнання правочину недійсним провадженням закрито з підстав п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 27 листопада 2015 року вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано в частині вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_4 однією сім'єю з ОСОБА_5 у період з березня 1998 року по 01 січня 2004 року та з липня 2012 року по 2014 рік і обставин щодо особистої участі ОСОБА_4 як члена сім'ї у зведенні будинку у цей період. Справу в цій частині направлено для продовження розгляду. В решті ухвалу суду першої інстанції від 29 жовтня 2015 року залишено без зміни.

Таким чином, вказана ухвала суду першої інстанції в частині закриття провадження щодо інших позовних вимог набрала законної сили і є чинною.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 16 січня 2015 року встановлено, що ОСОБА_4 не доведено позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 після розірвання шлюбу у період з 1996 року до 2012 року включно. Також цим рішенням суду встановлено, що в період будівництва спірного будинку сторони письмової угоди про створення спільної сумісної власності не укладали.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, в матеріалах даної цивільної справи відсутні належні та допустимі докази проживання сторін однією сім'єю в період з липня 2012 року по 2014 рік включно. В матеріалах справи також відсутні докази того, що сторони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, мали спільний сімейний бюджет, вели разом домашнє господарство, несли спільні фінансові витрати.

За змістом ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК України).

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлених вимог.

Рішення апеляційного суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ