розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, відсотків за користування позикою, 3 % річних та інфляційних втрат, за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданою представником ОСОБА_8, на ухвалу апеляційного суду Київської області від 7 вересня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який у подальшому уточнила і просила стягнути з ОСОБА_7 заборгованість за договорами позики у загальній сумі 25 214,80 євро та 15 728,88 доларів США, що згідно із встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні до долара США станом на 16 березня 2016 року було еквівалентно 1 201 332 грн 45 коп.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 31 858 грн 51 коп. 3 % річних та 238 214 грн 23 коп. інфляційних втрат, а всього 270 072 грн 64 коп. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернулася із скаргою до апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме: для надання доказів доплати судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 2 895 грн 78 коп.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 7 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2016 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною та повертається позивачеві.

Повертаючи ОСОБА_6 її апеляційну скаргу на Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги щодо усунення недоліків апеляційної скарги, зазначені в ухвалі цього ж суду від 18 серпня 2016 року заявник не виконала, а саме: на надала доказів доплати судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 2 895 грн 78 коп.

Однак із таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлено у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З матеріалів справи та доводів касаційної скарги вбачається, що 23 червня 2015 року ОСОБА_6 було подано позовну заяву та сплачено судовий збір, що на момент подання позову становив максимальний розмір судового збору у сумі 3 654 грн.

На час вчинення ОСОБА_6 цієї процесуальної дії, був чинним Закон України "Про судовий збір" (3674-17) у редакції від 28 березня 2015 року, відповідно до вимог якого за позовну заяву майнового характеру ставка судового збору становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ передбачено, що у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1 218 грн, з 1 вересня - 1 378 грн.

Таким чином, на час сплати позивачем судового збору (вчинення процесуальної дії) максимальний розмір ставки судового збору за подання позовної заяви матеріального характеру становив 1 218 грн х 3=3 654 грн, що у свою чергу, відповідало сумі сплаченій позивачем.

3 серпня 2016 року ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та сплатила згідно із квитанцією від 1 серпня 2016 року № 261 судовий збір у сумі 4 019 грн 41 коп. (з 3 654 грн х 110/100), що становило 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при подані позовної заяви.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_6 з підстав несплати нею судового збору у повному обсязі.

Разом із цим згідно з п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду (ст. 13 ЦПК України).

Проте апеляційний суд зазначене не врахував та повернувши без належних правових підстав апеляційну скаргу ОСОБА_6, порушив її право на судовий захист.

За таких обставин в силу п. 2 ст. 342 ЦПК України ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуального питання відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Керуючись статтями 336, 342, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, поданою представником ОСОБА_8, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 7 вересня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.