розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні спільним двором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 лютого 2017 року,

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, що становить 182/1065 частин домоволодіння за вказаною адресою. Також на праві власності їй належить частина земельної ділянки, за вказаною адресою, площею 0,0182 га.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 є співвласником зазначеного домоволодіння, проте тільки одна використовує двір спільного користування та створює їй перешкоди у користуванні останнім, просила зобов'язати відповідача не чинити перешкод в користуванні спільним двором шляхом надання вільного доступу до нього та використання його в повсякденному житті для всіх необхідних побутових потреб.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2016 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_3 перешкод в користуванні спільним двором за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу до нього та використання в повсякденному житті для всіх необхідних побутових потреб.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, що становить 182/1065 частин домоволодіння за вказаною адресою. Також на праві власності їй належить частина земельної ділянки, за вказаною адресою, площею 0,0182 га.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки від 07 липня 2006 року, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_2, та земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 0,310 га, що знаходиться за цією ж адресою.

Згідно з довідкою управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області від 02 листопада 2016 року, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 перебуває у власності наступних осіб: ОСОБА_4 - 0,0310 га; ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 - 0,0310 га; ОСОБА_3 - 0,0182 га; не надано у власність 0,0263 га.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що прибудинкова земля (навколо будинку), площею 0,0263 га, перебуває у спільному користуванні співвласників будинку і позивач має право користуватися всією земельною ділянкою, яка розташована навколо будинку та перебуває у спільному користуванні, в тому числі для проїзду до власної земельної ділянки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що вимоги позивача є неконкретними та нечіткими, у справі відсутні належні та допустимі докази існування наявних для позивача перешкод (відсутність ключів від воріт, встановлення паркану тощо), при цьому позивачу виділена земельна ділянка, площею

0,0310 га, без наявного спільного двору та його меж.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до ч. 3 ст. 89 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що між співвласниками будинковолодіння було укладено договір про порядок використання спільної земельної ділянки, або частка відповідача була виділена в окрему частину, а отже позивач має право користуватися всією земельною ділянкою, яка розташована навколо будинку та перебуває у спільному користуванні, в тому числі для проїзду до власної земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим і відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 лютого 2017 рокускасувати, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2016 року залишити в силі.