розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нікопольського учбово-виробничого підприємства Дніпропетровського учбово-виробничого об'єднання "Луч" Українського товариства сліпих про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 17 червня 2014 року його було прийнято на посаду юрисконсульта в Нікопольському учбово-виробничому підприємстві Дніпропетровського учбово-виробничого об'єднання "Луч" Українського товариства сліпих (далі - Нікопольський УВП УТОС).

Наказом від 25 серпня 2015 року його було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників.

Зазначав, що йому було виплачена нарахована заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за тарифну відпустку та вихідна допомога, однак з листа управління з питань праці Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області від 06 квітня 2016 року, йому стало відомо, що відповідач при звільненні не здійснив з ним повний розрахунок.

Зокрема, за три відпрацьовані дні в серпні 2015 року (18, 19, 25 серпня) йому не була нарахована та не виплачена індексація, у березні 2016 року йому було виплачено 17 грн 12 коп. індексації, хоча згідно з розрахунком індексація повинна становити 147 грн 34 коп.

Посилаючись на те, що індексація відповідачем так і не сплачена, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість -індексацію в сумі 130 грн 22 коп. (147 грн 34 коп. за мінусом виплаченої індексації у розмірі 17 грн 12 коп), а внаслідок невиплати зазначеної заборгованості, просив також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 12 856 грн 86 коп., компенсацію внаслідок втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати в сумі 285 грн 88 коп.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Нікопольського УВП УТОС на користь ОСОБА_1 невиплачену індексацію у розмірі 130 грн 22 коп., компенсацію за затримку виплати заробітної плати - 12 грн 05 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 3 509 грн 36 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині розміру невиплаченої індексації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за затримку виплати заробітної плати змінено.

Зменшено розмір невиплаченої індексації з 130 грн 22 коп. до 126 грн 07 коп., розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 3 509 грн 36 коп. до 500 грн, розмір компенсації за затримку виплати заробітної плати з 12 грн 05 коп. до 11 грн 69 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь індексацію у розмірі 130 грн 22 коп., компенсацію за затримку виплати заробітної плати - 12 грн 05 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 30 253 грн 14 коп., мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно з наказом від 17 червня 2014 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду юрисконсульта до Нікопольського УВП УТОС.

Наказом від 25 серпня 2015 року № 14-к ОСОБА_1 було звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Також встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано та виплачено заробітну плату в сумі 252 грн 30 коп., оплату за тарифну відпустку в сумі 440 грн 70 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 135 грн 60 коп. та вихідну допомогу у розмірі 841 грн 08 коп., а всього - 1 669 грн 68 коп.

У березні 2016 року було донараховано індексацію у розмірі 21 грн 27 коп.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 звертав увагу на те, що в день його звільнення з роботи відповідачем не було проведено з ним повний розрахунок належних при звільненні сум, а саме: не було проведено індексацію заробітної плати, а у березні 2016 року індексацію було нараховано, однак виплачено не у повному обсязі.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідачем при звільненні ОСОБА_1, не було виплачено останньому всі належні при звільненні суми, а отже наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача індексації заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації за затримку виплати заробітної плати.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, проте зменшив розмір сум, що підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що заборгованість Нікопольського УВП УТОС з заробітної плати перед ОСОБА_1 становила лише 147 грн 34 коп., у зв'язку із чим є необґрунтованим визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 509 грн 36 коп., що майже у 24 рази перевищує заборгованість.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 500 грн, що буде співмірним із розміром заробітної плати, невиплаченої позивачу у встановлені законодавством строки.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що коефіцієнт для визначення суми компенсації за затримку виплати заробітної плати, нарахованої у період з 2003 року по січень 2016 року, при її виплаті у березні 2016 року становить 0,042, а отже компенсація за затримку виплати становить 0,72 грн (17,12 грн х 0,042 = 0,72 грн), а коефіцієнт для визначення суми компенсації за затримку виплати заробітної плати, нарахованої у період з 2003 року по червень 2016 року, при її виплаті у серпні 2016 року становить 0,087 - отже, при наявній невиплаченій заборгованості в розмірі 126 грн 07 коп. на день розгляду справи судом першої інстанції, компенсація становить 10 грн 97 коп. (126,07 грн х 0,087 грн). Таким чином, компенсація за затримку виплати заробітної плати становить 11 грн 69 коп.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Судами встановлено, що позивачу під час звільнення не були виплачені всі належні до виплати суми.

Згідно з ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (1078-2003-п) .

Відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення з 01 грудня 2015 року базовим місяцем буде місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) по посаді працівника.

З цієї дати скасовується поняття базового місяця для кожного працівника, а індекс споживчих цін розраховується із врахуванням місяця підвищення окладу по посаді без врахування факту підвищення інших постійних складових заробітної плати (доплат, надбавок, премій і т.п.), чим вирівнюються індексації для працівників, що давно працюють та новоприйнятих працівників.

Якщо працівник прийнятий на роботу в період з 21 червня 2012 року по 30 листопада 2015 року, і з того часу його базовий місяць не змінювався, то для нього базовим місяцем буде попередній місяць до місяця прийняття на роботу.

В інших випадках базовим місяцем є місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати відповідно до п. 2 Порядку.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 було прийнятий на роботу 17 червня 2014 року, тобто у період з 21 червня 2012 року по 30 листопада 2015 року, а отже для нього базовим місяцем буде травень 2014 року, а нарахування індексації - 147 грн 34 коп.

Відповідно до довідки про виплату заробітної плати ОСОБА_1 у березні 2016 було донараховано індексацію в сумі 21 грн 27 коп., а отже стягненню підлягає індексація з відрахуванням саме цієї суми.

Крім того, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу.

Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наявності між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, з урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду в частині зменшення розміру компенсації за затримку виплати заробітної плати з 12 грн 05 коп. до 11 грн 69 коп. з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до вимог ст. ст. 2, 3 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (159-2001-п) передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, в тому числі допомога по безробіттю, стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Судами встановлено, що в березні 2016 року відповідачем було виплачено позивачу 17 грн 12 коп. індексації заробітної плати за серпень 2015 року.

Коефіцієнт для визначення суми компенсації за затримку виплати заробітної плати, нарахованої у період з 2003 року по січень 2016 року, при її виплаті у березні 2016 року становить 0,042, а отже, компенсація за затримку виплати становить 0,72 грн (17 грн 12 коп. х 0,042 = 0,72 грн).

Коефіцієнт для визначення суми компенсації за затримку виплати заробітної плати, нарахованої у період з 2003 року по червень 2016 року, при її виплаті у серпні 2016 року становить 0,087, а отже, при наявній невиплаченій заборгованості в розмірі 126 грн 07 коп. на день розгляду справи судом першої інстанції, компенсація становить 10 грн 97 коп. (126,07 грн х 0,087 грн).

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що за положеннями ч. 2 ст. 335 ЦПК України касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Таким чином вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 30 253 грн 14 коп. не може бути перевірена судом, як така, що не була заявлена в порядку, визначеному процесуальним законом.

Крім того, є безпідставними посилання заявника, як на підставу для скасування рішення апеляційного суду, допущення судом технічної помилки, оскільки цивільно-процесуальним законодавством врегульовано порядок звернення сторін у справі із заявою про виправлення описок та технічних помилок у тексті судового рішення.

За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних рішень, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2016 року, оскільки вони є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.