розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства "Нафтогазобслуговування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", третя особа - генеральний директор Дочірнього підприємства "Нафтогазобслуговування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Горбань Андрій Володимирович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом до Дочірнього підприємства "Нафтогазобслуговування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України"), обґрунтовуючи його тим, що на підставі рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року, його поновлено на посаді начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України", на виконання якого видано наказ від 02 червня 2016 року № 50/ос.

Разом з тим, в тексті вказаного наказу відсутні посилання на організаційну структуру та штатний розпис відповідача, зокрема щодо впровадження на підприємстві посади начальника юридичної служби.

При цьому, на виконання п. 5 наказу про поновлення, 29 червня 2016 року його було повідомлено про наступне вивільнення з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП Україниу зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Зазначав, що попередження про наступне вивільнення складено з посиланням на організаційну структуру та штатний розпис, що затверджені наказами від 29 лютого 2016 року № 31 та від 01 березня 2016 року № 32 із подальшими змінами та доповненнями до штатного розпису, внесеними відповідно до наказів від 02 березня 2016 року № 34 та від 10 травня 2016 року № 78, згідно з якими його було повідомлено про відсутність посади начальника юридичної служби станом на 29 червня 2016 року.

З огляду на зазначене наказом від 08 серпня 2016 року № 81-ос його звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 11 серпня 2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, без відпрацювання двомісячного терміну.

Звертав увагу на те, що 29 червня 2016 року його поновлено на посаді, яка взагалі була відсутня у організаційній структурі та штатному розписі відповідача, будь-яким локальним нормативним актом, на які посилається відповідач на обґрунтування правомірності його вивільнення, не впроваджено та не скорочено посаду, на якій його було поновлено, що унеможливлює його вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на наведене та на те, що скорочення посади начальника юридичної служби неможливо внаслідок її відсутності у організаційній структурі та штатному розписі чинному на момент його поновлення, скорочення на підприємстві не проводилося взагалі, просив скасувати наказ ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 11 серпня 2016 року; поновити його на посаді начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" або на рівнозначній посаді, згідно з діючим на момент ухвалення судового рішення, штатним розписом та організаційної структури підприємства; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2016 року по день ухвалення судового рішення у вказаній справі, а також 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 08 серпня 2016 року № 81-0/С про звільнення ОСОБА_3 та зобов'язано відповідача поновити останнього на посаді начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" або на рівнозначній посаді, відповідно до чинного, на момент ухвалення рішення, штатного розпису та організаційної структури підприємства.

Стягнуто з ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_3 заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2016 року по 25 листопада 2016 року в сумі 75 406 грн та 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що з 2009 року ОСОБА_3 працював на посаді начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" (наказ № 207-к від 04 листопада 2009 року).

Наказом ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 05 березня 2015 року № 48 ліквідовано юридичну службу і посаду начальника юридичної служби, яку займав позивач, а наказом від 26 травня 2015 року № 166-о/с ОСОБА_3 звільнено з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Вважаючи таке звільнення незаконним,ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі, у зв'язку з чим рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року, скасовано наказ про звільнення позивача, поновлено його на посаді начальника юридичної служби, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодовано моральну шкоду.

Наказом ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 02 червня 2016 року № 50-о/с, який видано на виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року, скасовано наказ з особовогоскладу від 26 травня 2015 року щодо звільнення

ОСОБА_3; поновлено останнього на посаді начальника юридичної служби; зобов'язано головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу та грошові кошти на відшкодування моральної шкоди.

Пунктом 5 вказаного наказу зобов'язано головного фахівця з кадрових питань попередити ОСОБА_3 в установленому порядку про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організаційній структурі підприємства, обумовленими ліквідацією посади, на яку його поновлено.

З указаним наказом ОСОБА_3 ознайомився 29 червня 2016 року.

Цього ж дня ОСОБА_3 вручено попередження, яким повідомлено про наявність вакансій в штатному розписі (кухонний робітник, кухар) та попереджено про наступне вивільнення з займаної посади через два місяці з дати ознайомлення з вказаним попередженням на підставі п.1 ст. 40 КЗпП Україниу зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

30 червня 2016 року позивач звернувся до керівництва ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" з заявою про надання щорічної основної і додаткової відпустки та звільнення у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників без відпрацювання двохмісячного строку.

Наказом ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 08 серпня 2016 року № 81-о/с ОСОБА_3 звільнено з роботи з посади начальника юридичної служби на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 11 серпня 2016 року з виплатою вихідної допомоги в розмірі його середньомісячного заробітку, трьох середньомісячних заробітних плат, а також грошової компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 27 травня 2016 року по 11 серпня 2016 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що розроблення, внесення змін до штатного розкладу є виключною компетенцією власника підприємства, тому сам по собі факт не відновлення посади ОСОБА_3 в штатному розкладі ніяким чином не впливає на здійснення ним своїх прав.

При цьому зазначено, що ОСОБА_3 було звільнено з роботи після вручення йому повідомлення про попереднє вивільнення на підставі його власної заяви від 30 червня 2016 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Положеннями ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року про поновлення на роботі підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відповідно до ст. 76 вищезазначеного закону рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 14 ЦПК України (1618-15) встановлено обов'язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Так, наказом ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 02 червня 2016 року № 50-о/с, який видано на виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року, поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника юридичної служби, тому саме з вказаного моменту судове рішення вважається виконаним, а ОСОБА_3 - поновлений на посаді.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду щодо безпідставності доводів ОСОБА_3 щодо зобов'язання ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" включити посаду яку він обіймав до штатного розкладу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

При цьому, розроблення, внесення змін до штатного розкладу є виключною компетенцією власника підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, посада начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України", яку обіймав позивач, була скорочена згідно з наказами від 29 лютого 2016 року № 31 "Про введення в дію організаційної структури ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" та від 01 березня 2016 року № 32 "Про затвердження та введення в дію штатного розпису ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" із внесеними змінами згідно з наказів "Про внесення змін до штатного розпису Підприємства" від 02 березня 2016 року № 34 та від 10 травня 2016 року № 78.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3 30 червня 2016 року звернувся з заявою до відповідача, в якій він просив надати йому основну та додаткову щорічну відпустку з 11 липня 2016 року, нарахувати та сплатити на його користь суму оплати щорічної основної та додаткової відпустки, матеріальну допомогу на оздоровлення, звільнити його за ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 11 серпня 2016 року та виплатити йому вихідну допомогу, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що на підставі вказаної заяви наказом ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 08 серпня 2016 року № 81-о/с, після вручення ОСОБА_3 повідомлення про попереднє вивільнення, останнього було звільнено, видано трудову книжку та проведено розрахунок.

За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.