розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2016 року,

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 липня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладений договір кредиту № MKSWGA00000025 у розмірі 52 500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує умови договору та станом на 22 вересня 2014 року внаслідок несвоєчасної оплати коштів утворилася заборгованість в розмірі 145 463 доларів США 79 центів, позивач просив суд задовольнити позов.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2015 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості в розмірі 145 463 грн 79 коп. за кредитним договором № MKSWGA00000025 від 05 липня 2006 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" та ОСОБА_6 відмовлено повністю в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2015 року скасовано.

Позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 145 463 грн 79 коп. заборгованості та судові витрати в розмірі 5 481 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2016 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2015 року скасовано.

Позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість 53 235,53 доларів США (що по курсу НБУ складає 718 131 грн 33 коп.), яка складається з: заборгованості за користування коштами - 18 773, 55 доларів США (по курсу НБУ 253 249 грн 56 коп.) та пені - 34 461,98 доларів США (по курсу НБУ 464 881 грн 78 коп.).

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 5 481 грн судових витрат.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір між сторонами було укладено на строк до 04 липня 2010 року, а тому при зверненні до суду із даним позовом у листопаді 2014 року банк пропустив передбачений законодавством строк позовної давності для звернення до суду.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що враховуючи положення ст. 1054 ЦК України, банк має право на отримання процентів за користування коштами за період з 22 вересня 2011 року по 22 вересня 2014 року та пені за період з 22 вересня 2013 року по 22 вересня 2014 року.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Судами встановлено, що згідно з кредитним договором від 05 липня 2006 року № MKSWGA00000025 ПАТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_6 кредитні кошти в розмірі 52 500 доларів США на термін до 04 липня 2010 року.

З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 22 вересня 2014 року заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором складає суму в розмірі 145 463 доларів США 79 центів.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_6 про застосування строку позовної давності до вимог банку про стягнення кредитної заборгованості, яка обґрунтована тим, що відповідно до п. 1.1 та п. 2.2.4 кредитного договору погашення кредиту мало бути здійснено до 04 липня 2010 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. За частиною 3 цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не взяв до уваги, що останні платіж проведено 11 листопада 2008 року, строк внесення останнього платежу за договором 04 липня 2010 року, а з позовом банк звернувся у листопаді 2014 року, а тому районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк пропустив передбачений законодавством строк позовної давності для звернення до суду.

Положеннями ст. 316 ЦПК України установлено вимоги щодо змісту рішення суду апеляційної інстанції. Зокрема, рішення суду має складатися з описової частини із зазначенням короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; мотивувальної частини із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; резолютивної частини із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснено, що апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК України. Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Суд апеляційної інстанції у порушення зазначеної норми процесуального закону ухвалив рішення, яке за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, оскільки не зазначив чітких мотивів та підстав скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні процесуального закону, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2016 року скасувати, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2015 року залишити в силі.