розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання поруки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2016 року,

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 11 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1915 (зі змінами та доповненнями, викладеними в додаткових угодах від 08 травня 2009 року, 22 липня 2010 року, 23 грудня 2011 року, 26 березня 2012 року, 27 квітня 2012 року та 27 грудня 2012 року), згідно з яким позивач зобов'язався надавати відповідачу ОСОБА_6 кредитні послуги в рамках ліміту в розмірі 500 000 доларів США. При цьому, умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань оформляються додатковою угодою до генерального договору у формі окремої індивідуальної угоди.

У рамках вказаного генерального договору 11 квітня 2008 року та 17 квітня 2008 року з ОСОБА_6 було укладено додаткові угоди (індивідуальні угоди № 1 і № 2), за умовами яких ОСОБА_6 надано ліміт кредиту в розмірі 80 000,00 доларів США із відсотковою ставкою 14,00 % річних та в розмірі 417 390,00 доларів США із відсотковою ставкою 11,50 % річних з датою погашення 17 квітня 2023 року.

Індивідуальними угодами було передбачено, що відповідач зобов'язується повернути кредит в терміни та розмірах, визначених графіком погашення кредиту, який є невід'ємною частиною індивідуальних угод.

У зв'язку з порушенням відповідачем графіку погашення кредиту станом на 14 березня 2014 року у неї виникла заборгованість.

Відповідно до вимог генерального договору позивач вправі вимагати повернення всієї суми наданого кредиту у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними індивідуальними угодами між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 було укладено два договори поруки: договір поруки від 11 квітня 2008 року № BL2720/1 із змінами та доповненнями від 08 травня 2009 року та договір поруки від 17 квітня 2008 року № BL1915/1 із змінами та доповненнями від 22 липня 2010 року, 23 грудня 2011 року та 27 грудня 2012 року.

Посилаючись на наведене, позивач просив сягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 в розмірі 481 322,34 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 березня 2014 року становить 4 560 990 грн 83 коп.

29 серпня 2014 року відповідач ОСОБА_7 подав зустрічну позовну заяву про визнання поруки припиненою, посилаючись на те, що у договорі поруки від 17 квітня 2008 року не встановлено строку, після якого порука припиняється, а згідно з п. п. 4.1, 4.2 його дія розпочинається з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, що не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України.

05 листопада 2012 року кредитором було направлено ОСОБА_6, як боржнику, вимогу про виконання порушеного зобов'язання. У випадку невиконання цієї вимоги, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 31 день з моменту отримання цієї вимоги.

Виходячи із вказаної вимоги строк виконання зобов'язання настав 07 грудня 2012 року, а позовну заяву позивач подав до суду тільки 31 березня 2014 року, тобто після закінчення піврічного терміну з моменту настання строку виконання зобов'язань. Крім цього, у нього виникають сумніви у підписанні ним додаткових угод до договору поруки від 17 квітня 2008 року. А тому просив визнати поруку припиненою та відмовити в задоволенні первісного позову.

Заявою від 12 грудня 2014 року ОСОБА_7 збільшив позовні вимоги, просив визнати припиненими зобов'язання за договорами поруки та визнати недійсною додаткову угоду до договору поруки від 27 грудня 2012 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2016 року, первісний позов задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" 481 322 доларів США 34 центи, що по курсу НБУ станом на 14 березня 2014 року становить 4 560 990 грн 83 коп. за кредитним договором № BL1915 від 11 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_6.

Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" по 1 827 грн витрат по оплаті судового збору з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ПАТ "Універсал Банк" про визнання поруки припиненою відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення в частині часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються на касаційним судом не переглядаються (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач ОСОБА_6 у грудні 2013 року здійснила останній платіж за кредитними зобов'язаннями, а тому у банку відповідно до ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору виникло право вимагати дострокового виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.

У січні 2014 року банк пред'явив вимоги до відповідачів про дострокове повернення всієї суми позики, що залишилася, та сплати процентів. Ці вимоги були одержані відповідачами, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Суди правильно вважали безпідставним твердження відповідачів про те, що вимога позивача про дострокове повернення кредитних коштів від 21 січня 2014 року підписана за допомогою засобів оперативної поліграфії струминним способом друку твердочорнильним принтером, а тому не може бути взята судом до уваги, а позивач не має права вимагати дострокового стягнення коштів за кредитним договором, оскільки встановлений сам факт невиконання боржником кредитної угоди.

Крім того, реалізовуючи своє право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк звернувся до суду із цим позовом.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 11 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та відповідачем ОСОБА_6 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1915, за яким банк зобов'язався надати позичальнику (відповідачу) 500 000 доларів США.

У рамках цього генерального договору, 11 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та відповідачем ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № BL1915/BL2720-КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 (індивідуальна угода - кредитна лінія плюс), відповідно до якої позичальнику (відповідачці) надано ліміт кредиту в розмірі 80 000,00 доларів США із відсотковою ставкою 14,00 % річних терміном погашення всієї суми кредиту не пізніше 01 квітня 2028 року (п. п. 1, 2.3, 5.1).

17 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та відповідачем ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 (індивідуальна угода - кредит без відстрочення), відповідно до якої позичальнику (відповідачці) надано ліміт кредиту в розмірі 417 390 доларів США із відсотковою ставкою 11,50 % річних (п. п. 1, 3.1.).

Відповідно до п. 2.2 вказаної угоди позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до цієї індивідуальної угоди та/або згідно умов відповідної угоди сторін.

Додатковими угодами від 08 травня 2009 року, 08 травня 2009 року, 22 липня 2010 року, 22 липня 2010 року, 23 грудня 2011 року, 23 грудня 2011 року, 26 березня 2012 року, 27 квітня 2012 року, 27 грудня 2012 року, 27 грудня 2012 року було змінено первісні умови договору в частині строку повернення кредитних коштів, процентної ставки, встановлено порядок сплати простроченої заборгованості, розмір плати за користування кредитом.

На забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_6 зобов'язань за додатковою угодою № BL1915/BL2720-КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 та додатковій угоді № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 було укладено договори поруки № BL2720/1 від 11 квітня 2008 року та від 17 квітня 2008 року № BL1915/1.

Відповідно до п. п. 1.3. та 1.4. договорів поруки, поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за несвоєчасне виконання боржником зобов'язань за основним договором.

Додатковими угодами № 1 до договору поруки від 11 квітня 2008 року № BL2720/1 та № 1 до договору поруки від 11 квітня 2008 року № BL2720/1 були внесені доповнення та зміни до них.

Відповідачем ОСОБА_7 (поручителем) під час судового розгляду справи було поставлено під сумнів факт підписання ним додаткових угод № 1 від 22 липня 2010 року, № 2 від 23 грудня 2011 року та додаткової угоди від 27 грудня 2012 року, у зв'язку з чим ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14.04.2015 року було призначено почеркознавчу експертизу та на час її проведення провадження у справі зупинено.

Згідно з висновком експерта від 14 січня 2016 року № 09/03-162 підписи від імені поручителя гр. ОСОБА_7 у додатковій угоді № 1 від 22 липня 2010 року до договору поруки від 17 квітня 2008 року № BL1915/1, у додатковій угоді № 2 від 23 грудня 2011 року до договору поруки від 17 квітня 2008 року № BL1915/1, у додатковій угоді від 27 грудня 2012 року до договору поруки від 17 квітня 2008 року № BL1915/1 виконані гр. ОСОБА_7

Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідач ОСОБА_6 порушила графік погашення, що підтверджується розрахунком заборгованості за додатковою угодою № BL1915/BL2720-КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 та додатковою угодою № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915.

У зв'язку з чим, позивачем 29 січня 2014 року було направлено відповідачам рекомендованим листом відповідні вимоги від 21 січня 2014 року про погашення заборгованості перед позивачем за додатковою угодою № BL1915/BL2720-КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 та додатковою угодою № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915.

Судами встановлено, що позичальник ОСОБА_6 за додатковою угодою № BL1915/BL2720-КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 останній платіж вносила 03 грудня 2013 року, а за додатковою угодою № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг від 11 квітня 2008 року № BL1915 - 30 серпня 2013 року та в подальшому припинила внесення чергових щомісячних платежів щодо повернення кредиту.

А тому в січні 2014 року банк пред'явив вимоги до відповідачів про дострокове повернення всієї суми позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідком порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2016 року залишити без змін.