Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення сплачених коштів за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 28 липня 2016 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" (далі - ТОВ "Соул-Україна") укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати предмет лізингу - комбайн "New Holland TC 5050", 2009 року випуску, жатку 4,7 м, загальною вартістю 940 тис. грн та передати йому у строк та на умовах цього договору. 1 серпня 2016 року на виконання умов вказаного договору ним було сплачено товариству аванс у розмірі 94 тис. грн.

17 серпня 2016 року відповідач повідомив його про неможливість виконання умов договору фінансового лізингу у зв'язку з відсутністю предмета лізингу на території України та рекомендував йому звернутися з заявою про розірвання цього договору й вирішення питання щодо повернення авансу. Згідно з листом ТОВ "Соул-Україна" від 21 вересня 2016 року його заяву від 19 серпня 2016 року про розірвання договору фінансового лізингу задоволено, договір розірвано, проте у поверненні авансу відмовлено, оскільки це був платіж за оформлення договору й поверненню не підлягає.

Вважав, що спірний договір фінансового лізингу не відповідає вимогам законодавства, у тому числі положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та порушує його права, є несправедливим, оскільки ставить його в нерівне становище з відповідачем. Крім того, цей договір нотаріально не посвідчений, у зв'язку з чим такий правочин є нікчемним.

З урахуваннямнаведеного ОСОБА_4 просив суд визнати договір фінансового лізингу від 28 липня 2016 року недійсним та стягнути з ТОВ "Соул-Україна" на його користь авансовий платі у розмірі 94 тис. грн.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір фінансового лізингу від 28 липня 2016 року, укладений між ТОВ "Соул-Україна" та ОСОБА_4, недійсним. Стягнуто з ТОВ "Соул-Україна" на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 94 тис. грн сплачені ним в якості авансу відповідно до договору фінансового лізингу від 28 липня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Соул-Україна", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди,вірно застосувавши положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 799 ЦК України на підставі належним чином оцінених доказів, поданихсторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, щонесправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умовипро взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимогу разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону). Крім того, договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму), проте договір найму транспортного засобу нотаріально не був посвідчений.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.

Ураховуючи викладене, суди вірно вважали, щоумови договору є несправедливими, у тому чисті, про те, що авансовий платіж, який був платежем за оформлення договору, лізингоодержувачу не повертається, лізингодавець за невиконання договірного зобов'язання не несе відповідальності перед лізингоодержувачем, а одержує від нього вигоду. Умови договору суттєво обмежують права позивача, як споживача та звужують обов'язки відповідача (ст. 808 ЦК України).

Таким чином, є правильними висновки судів про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішення не впливають.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" відхилити.

Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.