розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу МарчукКатерина Володимирівна, про визнання договору недійсним та визнання спадщини відумерлою, за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє через представника ОСОБА_9, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року,

У липні 2015 року заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 26 лютого 2014 року ОСОБА_10 видала довіреність строком на п'ять років, якою уповноважила ОСОБА_7 на володіння користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

25 березня 2014 року ОСОБА_7 на підставі виданої ОСОБА_10 довіреності уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що представництво за виданою ОСОБА_10 довіреністю припинилося у зв'язку з її смертю, а тому спірна квартира не могла бути предметом договору купівлі-продажу від 25 березня 2014 pоку, просив визнати оспорюваний договір недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради просив визнати спадщину відумерлою та передати квартиру АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 25 березня 2014 року між ОСОБА_10, від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В. 26 лютого 2014 року, реєстр № 325, діяла ОСОБА_11, та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., 25 березня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 471.

Визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_2, загальною площею 83,5 кв. м, житловою площею 55,7 кв. м, яка відкрилася після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відумерлою, та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором обрано не вірний спосіб захисту порушеного права, оскільки квартира за спірним договором підлягає витребуванню від добросовісного набувача на користь територіальної громади відповідно до положень ст. 388 ЦК України.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено на підставі довіреністю представництво інтересів за якою припинилося зі смертю особи, яка її видала такий правочин відповідно до положень ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

При цьому суд дійшов висновку про визнання спадщини після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відумерлою та передачу спадкового майна у власність територіальній громаді, оскільки прокурор звернувся до суду із вказаним позовом через рік з дня відкриття спадщини та на день звернення до суду першої інстанції (13 липня 2015 року) спадщина ніким не прийнята.

Такі висновки судів є обґрунтованими та відповідають встановленим у справі обставинам.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 липня 1993 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 2008 року ОСОБА_10 є власником квартири АДРЕСА_1

26 лютого 2014 року ОСОБА_10 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_7 на володіння, користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою площею 0,1500 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, що розташована: АДРЕСА_6 та квартирою АДРЕСА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

25 березня 2014 року між ОСОБА_10, від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В. 26 лютого 2014 року та зареєстрованої в реєстрі за № 325 діяла Марчук JI.I. та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 83,5 кв. м., житловою площею 55,7 кв. м. за ціною 149 000 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно (запис про право власності № 5107074 від 25 березня 2014 року) право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_6

За змістом ст. 25 ЦК України, здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки є правоздатністю. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 237, ст. 239 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Внаслідок смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 її цивільні права та обов'язки припинено, а також припинена дія довіреності, яка була видана нею 26 лютого 2014 року на ім'я ОСОБА_12 щодо володіння, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_2

Частини 1, 5 статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що в супереч вимогам ст. 203 ЦК України оспорюваний договір купівлі-продажу квартири був укладений після смерті ОСОБА_10, від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_7, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання його недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду в частині визнання спадщини ОСОБА_10 відумерлою та передачу квартири АДРЕСА_1 у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, виходячи з наступного.

Статтею 1277 ЦК України врегульовано правовий режим вирішення питання про відумерлість спадщини, зокрема підставами визнання спадщини відумерлою можуть бути: фізична відсутність спадкоємців за заповітом і за законом; позбавлення спадкоємців за заповітом та за законом права на спадкування; усунення спадкоємців за заповітом та за законом від права на спадкування; відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом; неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом.

В судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

Згідно з повідомленням Шостої київської державної нотаріальної контори від 08 травня 2015 року вих. № 1873/01-16 спадкова справа після смерті ОСОБА_10 не заводилась.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1277 ЦК України після спливу одного року після відкриття спадщини орган місцевого самоврядування зобов'язаний подати заяву про визнання спадщини відумерлою.

З такою заявою заступник прокурора м. Києва в інтересах Київської міської ради звернувся 13 липня 2015 року.

Відповідно до положень ст. 278 ЦПК України суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовились від її прийняття.

Оскільки в даній конкретній справі існує спір про право, то прокурор звернувся з вимогами про визнання спадщини відумерлою в позовному провадженні.

За змістом ч. З ст. 1277 ЦК України, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

За таких обставин висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду не вбачається, що судом при розгляді скарги допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а рішення апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ