розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 квітня 2017 року,

У лютому 2017 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту його, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, поранення на території Луганської області, в районі м. Лисичанська, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування своїх доводів зазначав, що він є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомир та проживає там же, за адресою: 10025, АДРЕСА_1. 21 листопада 2001 року був призваний на строкову військову службу Житомирським міським військовим комісаріатом Житомирської області та направлений до військової частини. 15 грудня 2001 року прийняв присягу у військовій частині А1910. 29 травня 2003 року на підставі контракту заявника було зараховано на військову службу за контрактом у Збройні Сили України.

Із 24 вересня 2004 року до 5 травня 2005 року брав участь у міжнародній миротворчій місії у складі військової частини А1103 73-го окремого механізованого батальйону окремої механізованої бригади Українського миротворчого контингенту багатонаціональних сил в Республіці Ірак, де отримав мінно-вибухове поранення під час охорони моста біля м. Аль-Кут, Ірак. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1103 від 5 травня 2005 року ОСОБА_3 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено до місця подальшого проходження служби - військової частини А1910 м. Житомир. 11 червня 2009 року, у зв'язку із закінченням строку контракту, на підставі наказу командира військової частини А1494 від 2 червня 2009 року № 23 ПМ заявника було звільнено у запас. 15 травня 2013 року Житомирським об'єднаним міським військовим комісаріатом йому було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1, яким передбачено право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася в кінці лютого на початку березня 2014 року окупацією Кримського півострова та продовжилася збройною агресією у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення 7 квітня 2014 року "Донецької народної республіки" та 27 квітня 2014 року - "Луганської народної республіки", 27 січня 2014 року, на підставі контракту, наказом командира 95 окремої аеромобільної бригади № 10 ПМ ОСОБА_3 було прийнято на військову службу за контрактом у Збройні Сили України.

У період з 23 квітня 2014 року до 19 липня 2014 року, перебуваючи у службовому відрядженні, заявник безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини ПП В1740.

19 липня 2014 року неподалік від Лисичаського нафтопереробного заводу, Луганська область, близько 13 год. 00 хв. під час ведення бою із супротивником, зокрема з військовослужбовцями регулярних військ Російської Федерації, та виконання поставленого командуванням завдання, ОСОБА_3 зазнав мінно-вибухового поранення, на місці йому було надано першу медичну допомогу та доставлено до найближчого військово-польового шпиталю, а потів евакуйовано до в/ч А3114 для подальшого лікування. Факт поранення підтверджується актом проведення службового розслідування з приводу загибелі та поранення 19 липня 2014 року військовослужбовців частини в складі батальйонної тактичної групи в ході антитерористичної операції, затвердженим командиром в/ч № 1740 Забродським М.В.

30 вересня 2014 року госпітальна військово-лікарська комісія в/ч А2923 за розпорядженням командира військової частини ПП В1740 від 25 вересня 2014 року № 998 провела огляд та постановила, що заявник непридатний до військової служби в мирний час та обмежено придатний у військовий час.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини ПП В1740 від 5 листопада 2014 року № 166 ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

19 листопада 2014 року, на підставі п. 1 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_3 отримав довідку № 59, відповідно до якої йому надано статус інваліда війни третьої групи. Крім того, в довідці зазначено, що отримане поранення пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив встановити факт, що 19 липня 2014 року він отримав поранення саме в результаті збройної агресії та військового конфлікту, який було розпочато Російською Федерацією, вважаючи при цьому, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено його право на життя та здоров'я, гарантоване ст. 27 Конституції України та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод () від 4 листопада 1959 року.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 10 квітня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить постановлені у справі ухвали скасувати й направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважаючи, що ОСОБА_3 просить встановити юридичний факт поранення під час виконання обов'язку військової служби на території Луганської області, виходив із того, що така заява розгляду в судовому порядку не підлягає, про що прямо зазначено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) (зі змінами, внесеними відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15 (v0015700-98) ).

Проте погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна.

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) судам роз'яснено, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, зокрема: проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в адміністративному порядку".

Із матеріалів справи вбачається, що подання ОСОБА_3 до суду заяви про встановлення юридичного фактупоранення 19 липня 2014 року при виконанні обов'язку військової служби на території Луганської області, Україна, в районі м. Лисичанськ, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено, в першу чергу, тим, що заявник має на меті визначення свого статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року та ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 3 липня 1954 року (995_151) (далі - Конвенція), тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Відповідно до ст. 2 Конвенції, на додаток до положень, які набувають чинності в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір.

Хоча одна з держав, між якими існує конфлікт, може й не бути стороною цієї Конвенції (995_151) , держави, які є сторонами цієї Конвенції, залишаються зобов'язаними нею в їхніх взаємовідносинах.

Більше того, вони є зобов'язаними Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання визнає та застосовує її положення

Відповідно до ст. 13 Конвенції ця Конвенція застосовується до поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, що належать, зокрема, до особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.

Суд першої інстанції вказаних положень не врахував, належним чином не перевірив заяву ОСОБА_3., не з`ясував підстави поданої заяви, тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, тому помилково залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Крім того, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 234 ЦПК України не зя`сували, про встановлення якого саме юридичного факту ставить питання заявник, не взяли до уваги, те, що у заявника відсутня необхідність встановлення самого факту поранення, оскільки такий факт визнається компетентними органами України та ОСОБА_3 надано статус, передбачений чинним законодавством України у цьому випадку, 19 листопада 2014 року на підставі п. 1 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_3 отримав довідку № 59, відповідно до якої йому надано статус інваліда війни третьої групи, в якій також зазначено, що отримане поранення пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, що заявником не оспорюється.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

За таких обставин судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 квітня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкритті провадження у справі.