розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, на обґрунтування якого вказала, що 11 грудня 2012 року уклала з ОСОБА_5 у усній формі договір позики грошових коштів, за яким передала в позику 3 000 доларів США під 3% річних строком повернення на вимогу, передачу коштів підтверджено розпискою позичальника. 22 серпня 2016 року направила лист з вимогою повернути суму позики, 29 вересня 2016 року отримала від ОСОБА_5 відповідь, за змістом якої він визнавав отримання коштів, однак заперечував наявність заборгованості. Посилаючись на вказані обставини, позивач просила стягнути з ОСОБА_5 суму позики 3 000 доларів США., проценти за користування коштами за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року у сумі 3 960 доларів США, судові витрати.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в загальній сумі 6 160 доларів США, витрати на сплату судового збору в сумі 1 670 грн 56 коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року змінено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 за укладеним 11 грудня 2012 року договором позики грошових коштів суму позики 64 300 грн, еквівалентних по курсу НБУ станом 28 листопада 2016 року 2 500 доларів США, проценти за користування коштами за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року в загальній сумі 96 064 грн 20 коп., еквівалентних по курсу НБУ станом на 28 листопада 2016 року 3 735 доларів США, а всього стягнути 160 364 грн 20 коп., еквівалентних по курсу НБУ 6 235 доларів США.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки оригінал розписки від 11 грудня 2012 року знаходиться у позикодавця ОСОБА_4, а перебування розписки у позикодавця є доказом невиконання позичальником зобов'язань по поверненню позики та сплаті процентів. ОСОБА_5 не надав письмових доказів на підтвердження передачі коштів готівкою, чи перерахування коштів на рахунок, у розумінні ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ